Теоретичні відомості
Серед художніх засобів мови не останнє місце посідають звукові. Звукові повтори - повторення в словах, реченнях або віршованому рядку оного й того ж чи близьких звуків. Такі повтори бувають двох різновидів - асонанс та алітерація. Сукупність звукових засобів художньої мови називають іщефонікою.
Асонанс
1. Асонанс - повторення одного й того ж чи близьких за звучанням голосних.
2. Асонанс (фр. assonanse - співзвучність) - фігура художньої мови, повтори голосних звуків однакових у слові, рядку, реченні, строфі, поширеному фрагменті контексту, який виявляє цілісніть за образовими компонентами.
Для прикладу звернімося до поетичної творчості Шевченка - рядків з поеми "Гайдамаки", де за допомогою асонансу [о] поет створює образ тривалої боротьби:
Гомоніла Україна, О - О
Довго гомоніла, О - О - О - О
Довго, довго кров степами О - О - О - О - О
Текла, червоніла. О
На схемі видно, як кількість голосних звуків [о] спочатку плавно наростає, а потім різко зменшується. Саме звук [о] допомагає авторові передати наростання гулу (гомону), який у цьому випадку є символом боротьби, непокори.
Асонанс найчастіше відіграє допоміжну образотворчу функцію при алітерації. Асонанс більше "працює" на інтонаційний лад. При цьому важливими є не лише частота повтору, поєднання з іншими звуками, а й порядок повтору.
Іноді асонансом називають неточну риму, яка побудована на співзвучності, на збігові тільки наголошених складів або навіть тільки наголошених голосних звуків.
Не говорив ніяких слів,
Покірним смутком упокорив.
Обняв за плечі і повів
під срібне листя осокорів.
Л.Костенко
Алітерація
1. Алітерація - поетичний прийом, який полягає в доборі слів із повторюваними однаковими приголосними звуками.
2. Алітератція - (від лат. ad - до, при і litter - літера) - фігура художньої мови, що створюється шляхом повторення однакових або близьких за звучанням приголосних у слові, реченні, фразі, віршовій строфі.
Наприклад:
Плили хмаринки, немов перлинки...
Набігли тіні - і...ждуть долини.
Пробігли тіні - сумні хвилинки.
А.Мойсієнко
Яскраві зразки алітерації трапляються в поезіях Євгена Маланюка.
2. Асонанс (фр. assonanse - співзвучність) - фігура художньої мови, повтори голосних звуків однакових у слові, рядку, реченні, строфі, поширеному фрагменті контексту, який виявляє цілісніть за образовими компонентами.
Для прикладу звернімося до поетичної творчості Шевченка - рядків з поеми "Гайдамаки", де за допомогою асонансу [о] поет створює образ тривалої боротьби:
Гомоніла Україна, О - О
Довго гомоніла, О - О - О - О
Довго, довго кров степами О - О - О - О - О
Текла, червоніла. О
На схемі видно, як кількість голосних звуків [о] спочатку плавно наростає, а потім різко зменшується. Саме звук [о] допомагає авторові передати наростання гулу (гомону), який у цьому випадку є символом боротьби, непокори.
Асонанс найчастіше відіграє допоміжну образотворчу функцію при алітерації. Асонанс більше "працює" на інтонаційний лад. При цьому важливими є не лише частота повтору, поєднання з іншими звуками, а й порядок повтору.
Іноді асонансом називають неточну риму, яка побудована на співзвучності, на збігові тільки наголошених складів або навіть тільки наголошених голосних звуків.
Не говорив ніяких слів,
Покірним смутком упокорив.
Обняв за плечі і повів
під срібне листя осокорів.
Л.Костенко
Алітерація
1. Алітерація - поетичний прийом, який полягає в доборі слів із повторюваними однаковими приголосними звуками.
2. Алітератція - (від лат. ad - до, при і litter - літера) - фігура художньої мови, що створюється шляхом повторення однакових або близьких за звучанням приголосних у слові, реченні, фразі, віршовій строфі.
Наприклад:
Плили хмаринки, немов перлинки...
Набігли тіні - і...ждуть долини.
Пробігли тіні - сумні хвилинки.
А.Мойсієнко
Яскраві зразки алітерації трапляються в поезіях Євгена Маланюка.
Недорізаним звіром вітер
Проридає в страшний простор,
Там жито - надовго збите,
Там чорним повітрям - мор.
Проридає в страшний простор,
Там жито - надовго збите,
Там чорним повітрям - мор.
Як бачимо, у наведеному віршованому прикладі часто повторено приголосний [р], тобто виразно проступає алітерація, яка надає поетичним словам твердості і рішучості. Крім того, запропоновані рядки містять інші тверді приголосні, особливо [д], [т], які також передають почуття, песимістичний настрій.
Традиційно у термінологічних словниках із теорії літератури алітерацію відносчять до прийомів підсилення виразності художньої мови.
Алітератція трапляється в народній поезії і літературі всіх народів світу. В українській літературі відома від часів "Слова о полку Ігоревім".
"Справжнім літературним шедевром є знаменита алітерація з балади Т.Г.Шевченка "Утоплена", філігранна мініатюра, неперевершений зразок майстерності художнього слова.
В "Утопленій" цілий каскад алітерацій "с", об'єднаних спільним образотворчим призначенням, спільними функціями. Звороти настільки взаємозв'язані, взаємозумовлені, що їх можна прийняти за одну складену фігуру.
Коли вже мова про алітерацію з "Утопленої", то краще було б навести як зразок зворот, яким завершується твір, як найбільш викінчений і найменш залежний від найближчих чи ж контекстуальних компонентів, від інтонаційного ладу балади взагалі.
Традиційно у термінологічних словниках із теорії літератури алітерацію відносчять до прийомів підсилення виразності художньої мови.
Алітератція трапляється в народній поезії і літературі всіх народів світу. В українській літературі відома від часів "Слова о полку Ігоревім".
"Справжнім літературним шедевром є знаменита алітерація з балади Т.Г.Шевченка "Утоплена", філігранна мініатюра, неперевершений зразок майстерності художнього слова.
В "Утопленій" цілий каскад алітерацій "с", об'єднаних спільним образотворчим призначенням, спільними функціями. Звороти настільки взаємозв'язані, взаємозумовлені, що їх можна прийняти за одну складену фігуру.
Коли вже мова про алітерацію з "Утопленої", то краще було б навести як зразок зворот, яким завершується твір, як найбільш викінчений і найменш залежний від найближчих чи ж контекстуальних компонентів, від інтонаційного ладу балади взагалі.
Тільки вітер з осокою
Шепче: "Хто се, хто се
Сидить сумно надо водою,
Чеше довгі коси?"
Шепче: "Хто се, хто се
Сидить сумно надо водою,
Чеше довгі коси?"
Таким є останні акорд спокійної мінорної тональності. Він уже не несе тієї таємничості, загадковості, незбагненності, якими аж дзвенять перші два звороти. Тут тональні нюанси є необхідними компонентами при творенні образності, поетичної краси фігури!" (За Богданом Леськів).
На основі алітерації творяться тавтограми. Тавтограми бувають поетичні й прозові. За взірець можуть слугувати класичні зразки поетичних тавтограм:
Сипле, стеле сад самотній
Сірий смуток срібний сніг, -
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха смертний сміх...
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад, -
Срібно стеляться сніжинки -
Спить самотній сад. В.Кобилянський
На основі алітерації творяться тавтограми. Тавтограми бувають поетичні й прозові. За взірець можуть слугувати класичні зразки поетичних тавтограм:
Сипле, стеле сад самотній
Сірий смуток срібний сніг, -
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха смертний сміх...
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад, -
Срібно стеляться сніжинки -
Спить самотній сад. В.Кобилянський
Зразки прозової тавтограми:
"Село Свербилівка-Сахновецька. Середина серпня. Спасівка. Спекотно. Субота. Сонце сховалося. Синіли самі силуети. Садиба сільського старости: стійло, стодола, сінник, свининець, сажавка, сажок, сарай, стирта, сливник, сад. Сьогодні Семенівські справляють сватання. Сусідський Саливон Степанович Стрибайло сподобав Соломію Сильвестрівну. Саливону - сорок, Соломії - сімнадцять. Сидить, соромиться... Саливон Степанович - спокійний, скромний, скроні сивуваті...
Сутеніло. Сонечко, сідаючи, скоро сховалося. Спускалися сутінки. Стиха скиглила самотря скрипка". (Л.Сердунич).
"Село Свербилівка-Сахновецька. Середина серпня. Спасівка. Спекотно. Субота. Сонце сховалося. Синіли самі силуети. Садиба сільського старости: стійло, стодола, сінник, свининець, сажавка, сажок, сарай, стирта, сливник, сад. Сьогодні Семенівські справляють сватання. Сусідський Саливон Степанович Стрибайло сподобав Соломію Сильвестрівну. Саливону - сорок, Соломії - сімнадцять. Сидить, соромиться... Саливон Степанович - спокійний, скромний, скроні сивуваті...
Сутеніло. Сонечко, сідаючи, скоро сховалося. Спускалися сутінки. Стиха скиглила самотря скрипка". (Л.Сердунич).
"Сьогодні сипле сніг. Суцільна стіна. Сіється й сіється. Сипле й сипле. Скрізь сіє спокій. Стелиться синьою скатертиною на село, став, садок, сіно... Сніжинки спадають стиха. Скільки їх? Сім, сто, сімсот? Сотні...
Синичка синіє на снігу. Схопила суху стеблинку, сполохано снідає. На стару сливу сіли снігурі. Стурсили сніг. Сидять, сумують. Сутужно їм. Скрипнули старі сосни...
Спить старезний сад під снігом. Сниться солодкий сон: спека, сонечко. Сойка спурхнула стривожено. Скрикнула сорока сильно. Сполохала спокій.
Сипонули на сніг сміливці: Славко, Сергій, Сашко, Софіка... Скучили за снігом. Сміються, струшують сніжинки, сперечаються.
"Сюди, - скрикнув Сашко, - скільки снігу!"
"В сніжки, сніжки", - спохватився Славко. "Слухайте, сідайте на санчата", - скомандував Сергій. "Спочатку спробуємо сніговика скласти", - сперечається Софіка. "Сліди, спробуємо стежити, - стримано ступає Світлана. - Синичкини... Сорочачі... Славкови..." Сміються.
Сонце сховалося. Скрізь все синьо-синьо. А сніг сиплеться й сиплеться. Сіється й сіється... Бо січень..." (Н.Черних)
Синичка синіє на снігу. Схопила суху стеблинку, сполохано снідає. На стару сливу сіли снігурі. Стурсили сніг. Сидять, сумують. Сутужно їм. Скрипнули старі сосни...
Спить старезний сад під снігом. Сниться солодкий сон: спека, сонечко. Сойка спурхнула стривожено. Скрикнула сорока сильно. Сполохала спокій.
Сипонули на сніг сміливці: Славко, Сергій, Сашко, Софіка... Скучили за снігом. Сміються, струшують сніжинки, сперечаються.
"Сюди, - скрикнув Сашко, - скільки снігу!"
"В сніжки, сніжки", - спохватився Славко. "Слухайте, сідайте на санчата", - скомандував Сергій. "Спочатку спробуємо сніговика скласти", - сперечається Софіка. "Сліди, спробуємо стежити, - стримано ступає Світлана. - Синичкини... Сорочачі... Славкови..." Сміються.
Сонце сховалося. Скрізь все синьо-синьо. А сніг сиплеться й сиплеться. Сіється й сіється... Бо січень..." (Н.Черних)
Тавтограми не слід плутати із звуковою анафорою, яка теж є початковим повтором звуків.
Різниця в тому, що в тавтограмах однакове звукове навантаження має кожне слово в тексті, а в звуковій анафорі декілька слів.
За В.Пахаренком, у літературі існує фоносимволіка: алітерація чи асонанс певного звука несе в собі символічне навантаження.
Наприклад:
О - спів, радість, відвага, гул, сила духа;
А - голосний крик, голосіння, радість, страх, кохання, спокій, краса, молитва, синь, загостреність, захоплення, подив, переляк;
У - сум, страх, біль, жаль, передчуття смерті, жах;
Г - битва, грім, гамір, натовп, зловісність;
Л - любов, ласка, ніжність;
Р - рішучість, брутальність, трагізм, суворість, героїзм.
Шиплячі й свистячі африкати: вітер, шелест листя чи очерету, брязкіт зброї, плин ріки, сум, смерть.
Різниця в тому, що в тавтограмах однакове звукове навантаження має кожне слово в тексті, а в звуковій анафорі декілька слів.
За В.Пахаренком, у літературі існує фоносимволіка: алітерація чи асонанс певного звука несе в собі символічне навантаження.
Наприклад:
О - спів, радість, відвага, гул, сила духа;
А - голосний крик, голосіння, радість, страх, кохання, спокій, краса, молитва, синь, загостреність, захоплення, подив, переляк;
У - сум, страх, біль, жаль, передчуття смерті, жах;
Г - битва, грім, гамір, натовп, зловісність;
Л - любов, ласка, ніжність;
Р - рішучість, брутальність, трагізм, суворість, героїзм.
Шиплячі й свистячі африкати: вітер, шелест листя чи очерету, брязкіт зброї, плин ріки, сум, смерть.
Тренувальні вправи
І. Серед наведених уривків із поезій визначте ті, у яких вжито асонанс.
І. Серед наведених уривків із поезій визначте ті, у яких вжито асонанс.
1. Спаси ти нас, святая сило,
Язви язик мій за хули,
Та язви мира ізціли.
Т. Шевченко
Язви язик мій за хули,
Та язви мира ізціли.
Т. Шевченко
2. Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Т. Шевченко
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Т. Шевченко
3. І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!
В. Симоненко
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!
В. Симоненко
4. Як тепло пахне хліб:
Любов'ю трударів,
І радістю земною...
П.Воронько
Любов'ю трударів,
І радістю земною...
П.Воронько
5. Болото чорне родить хліб,
Від золота зеренце краще.
Осінній вітер листя згріб,
Щоб кинути напризволяще.
О.Тимофійшина
Від золота зеренце краще.
Осінній вітер листя згріб,
Щоб кинути напризволяще.
О.Тимофійшина
6. Квітневий дощ! Стають надії ближчі.
Цвітуть сади - чекатимем плодів!
А вітер хвацько, як хлопчисько свище.
Квітневий дощ шляхи теплі відкрив.
О. Тимофійшина
Цвітуть сади - чекатимем плодів!
А вітер хвацько, як хлопчисько свище.
Квітневий дощ шляхи теплі відкрив.
О. Тимофійшина
ІІ. Прочитайте увивки із поезії Т.Г.Шевченка. визанчте, які повтори голосних (асонанс) домінують у кожному уривку.
1. (Вітер...)
Прокинеться - тихесенько
В осоки питае:
"Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?..
Хто се, хто се?" - тихесенько
Спитає - повіє.
"Утоплена"
1. (Вітер...)
Прокинеться - тихесенько
В осоки питае:
"Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?..
Хто се, хто се?" - тихесенько
Спитає - повіє.
"Утоплена"
2. З кражу, за войну, за кров,
Щоб ратню кров пролити, просять,
І потім в дар тобі приносять,
З пожару вкрадений покров!
"Кавказ"
Щоб ратню кров пролити, просять,
І потім в дар тобі приносять,
З пожару вкрадений покров!
"Кавказ"
3. Гармидер, галас, гам у гаї...
"Княжна"
"Княжна"
4. На восьме літо у неділю,
Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло.
"У Бога за дверима лежала сокира..."
Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло.
"У Бога за дверима лежала сокира..."
ІІІ. Укажіть, які художні засоби (алітерація, асонанс) використані в наведених уривках? Яка їх роль?
1. Ніколи в житті не бачив її. Але коли побачив - відразу здогадався: боярична! Сиділа вона тоді на вогнистобокому коні з довгою золотистою гривою, це був актазам - половецький кінь. Немов із казки зявився той скакун. Неспокійно світив на нього бурштиновими очиськами, бив копитом об землю... На дівчині була проста біла сорочка з яскраво вишитим подолом. Поверх неї одягнений темно-багрянцевий навершник, вишитий унизу білим шовком. А на голові прозорилась, вив'юнювалась, як рожевий туманець над квіточкою-яблунькою, тонка, немов дим, шовкова шаль. Здавалося, що то не дівоча голова, а рожева хмарка пливе у чистій синяві неба, а з-під неї сумно дивились на Федора тужливі карі очі (Р.Іванченко).
2. Тіснувата долина була неначе в безладді закидана чималими панськими палацами, невисокими хатами та крамницями. Високі гострі чорні покрівлі здалеку були схожі то на чорні велетенські кротовини, то на висипані купи порушеної землі. А з того безладдя витикалися стародавні церкви, манячіли невисокі дзвіниці. Край міста, під спадистою горою, неначе вгніздився католицький монастир серед старого здорового садка широкий та здоровий, неначе в місто спустилась якась велетенська птиця, звила собі під горою гніздище і вгніздилась в тому чорному кострубатому гнізді серед розкішного зеленого садка (І. Нечуй-Левицький).
2. Тіснувата долина була неначе в безладді закидана чималими панськими палацами, невисокими хатами та крамницями. Високі гострі чорні покрівлі здалеку були схожі то на чорні велетенські кротовини, то на висипані купи порушеної землі. А з того безладдя витикалися стародавні церкви, манячіли невисокі дзвіниці. Край міста, під спадистою горою, неначе вгніздився католицький монастир серед старого здорового садка широкий та здоровий, неначе в місто спустилась якась велетенська птиця, звила собі під горою гніздище і вгніздилась в тому чорному кострубатому гнізді серед розкішного зеленого садка (І. Нечуй-Левицький).
IV. Чи правильними є визначення фонічних засобів проти наведених уривків? У разі виявлення помилково зазначеного визначення зробіть правки.
1. ... Казало кохання - кохаю
Квітневих конвалій красу,
Контрасти кленового краю,
Казкову кремінну косу.
Край кременя крикнула качка,
Крилом колихнулась коса. (Тавтологія)
М.Дибенко
Квітневих конвалій красу,
Контрасти кленового краю,
Казкову кремінну косу.
Край кременя крикнула качка,
Крилом колихнулась коса. (Тавтологія)
М.Дибенко
2. Осінній день, осінній день, осінній;
О синій день, о синій день, о синій!
Осінній день, осінній день, осінній!
Осанна осені, о сум. Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! - та сама.
Останній айстри горілиць зайшлися болем. (Алітерація)
Л.Костенко
О синій день, о синій день, о синій!
Осінній день, осінній день, осінній!
Осанна осені, о сум. Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! - та сама.
Останній айстри горілиць зайшлися болем. (Алітерація)
Л.Костенко
3. Повідлітало і не стало,
І стало тихо в небесах.
За птахом птах, за птахом птах,
За птахом птах - повідлітало... (Асонанс)
М.Вінграновський
І стало тихо в небесах.
За птахом птах, за птахом птах,
За птахом птах - повідлітало... (Асонанс)
М.Вінграновський
4. Кит купив
Кумі Китисі
Квітчастий килим у кредит.
Кума килим кинула у клуню,
Ковток кока-коли
Куму в келих крапнула кума. (Звукова анафора)
Квітка Квас
Кумі Китисі
Квітчастий килим у кредит.
Кума килим кинула у клуню,
Ковток кока-коли
Куму в келих крапнула кума. (Звукова анафора)
Квітка Квас
5. Сірі-сірі відчуття
В сірій сірості життя,
Сіре все і сіра я,
Душа сіра й тінь моя. (Алітерація)
Т.Мамотько
В сірій сірості життя,
Сіре все і сіра я,
Душа сіра й тінь моя. (Алітерація)
Т.Мамотько
6. В хаті сонячний промінь косо
На долівку ляга із вікна,
Твої чорні шовкові коси
Припорошила все сивина (Асонанс).
В.Симоненко
На долівку ляга із вікна,
Твої чорні шовкові коси
Припорошила все сивина (Асонанс).
В.Симоненко
V. Прочитайте тавтограму І.Барана. Чим досягає автор комічної ситуації у творі?
Терпкий тмін терли троє телят. Терка трапилася тупа. Телята тратили терпіння: терлося трудно. Телята тихцем тицяли тмін тім'ям. Тмін тішився: такий твердий, телята трудяться - труть тяжко. Такий тмінів трюк "таранив" телят. Телята трактували таку тиранію тверезо: тмін - твердий, тупорилий, треба такого терти танком.
VІ. Використовуючи фонетичні засоби художньої мови (звукові повтори), відтворіть красу літнього ранку.
VІІ. Напишіть віршовану тавтограму чи поезію із використанням фонетичного засобу - алітерації.
РЕФРЕН
1. Рефрен - уривок тексту, який час від часу повторюється, допомагаючи тіснішому об'єднанню його компонентів і наголошуючи на певному аспекті думки.
2. Рефрен (франц. refren) - приспів, композиційний прийом, що служить концентрації семантичних нюансів, наголошення на основній ідеї поетичного твору, здійснюється повторенням у кінці кожної строфи, компактної одиниці ритмічного членування твору, слова, рядка чи цілої строфи, що концентрує головну ідею.
3. Рефрен (чи приспів у пісні) - це рядок чи кілька рядків, які повторюються (іноді з незначними змінами) у кінці кожної строфи (куплета) чи групи строф вірша.
Наприклад:
Та орав мужик край дороги, /2
Гей, цоб! Цабе, рябий, трру!
Край дороги!
Та воли в нього круторогі, /2
Гей, цоб! Цаб, рябий, трру!
Круторогі!
З народної пісні
Ой вийди, місяцю,
Ой вийди, місяцю, /2
Ти на нашу вулицю, /2
Ой на нашій вулиці, /2
А всі хлопці - молодці, /2
Ой нема найкращого, /2
Як молодий Іванко! /2
Ой нема найкращої, /2
Як молода Галюня.
"Веснянка"
Здебільшого рефрен підкреслює найважливішу думку твору. У прозових творах рефрен - це фраза, яка час від часу повторюється, щоб наголосити на певній думці, особливо звернути на неї увагу. Прикладом може бути фраза "Я не можу бути самотнім", яка кілька разів повторюється на початку новели М. Коцюбинського "Intermezzo".
Тренувальні вправи
1. Прочитайте поезії. Зясуйте різновиди синтаксичних фігур (повторів). З якою метою, на вашу думку, поети послуговуються цими фігурами?
1. Прости меня, земле, дурість мою.
Прости, коли щось не вмію.
Я дурість ледачу працею вб'ю,
Під зливою дум змужнію.
Літа не чекають. Мій шлях нелегкий,
Спішу все пізнать і збагнути.
Прости мені, земле, коли не такий,
Як треба синам твоїм бути.
В. Симоненко
2. Ти чуєш: плачуть по мені,
Ти чуєш: плачуть за тобою.
У множині і в однині
Тобою плачуть, плачуть мною...
М.Вінграновський
3. Качки летять! Марієчко - качки...
Качки летять! У крилах свище небо...
Важкі соми пригублюють качки,
І жовкне білий світ навколо тебе.
М. Вінграновський
4. Скільки ніжності в Ваших долонях,
Скільки зоряних в зорях казок...
Знов палаю в солодкім полоні,
Знов Сахара, жага і пісок.
Є.Маланюк
5. Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталась тільки надія одна:
Надія вернутися ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну.
Поглянуть іще раз на синій Дніпро -
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянуть іще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки...
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталась тільки надія одна.
Леся Українка
6. Ніч тиха і темна була.
Я стояла, мій друже, з тобою;
Я дивилася на тебе з журбою,
Нічка тиха і темна була...
Леся Українка
7. Я мушу книжки читати,
Щоб очі мої не осліпли,
Я розмоляти мушу,
Щоб з туги не оніміти,
Я мушу почути пісню.
Щоб оглухнути з тиші,
Я закохатися мушу,
Щоб радість прийшла до мене,
Я друга побачити мушу,
Щоб день мені був ясніший,
Щоб серце не розірвалось,
Я працювати мушу.
Щоб не соромитись хліба,
Я мушу опівночі вмерти,
Щоб рано воскреснути знов!
Д.Павличко
ІІ. До пропусків у поезіях доберіть із довідки приклади фігур (повторів) відповідно до змісту.
Довідка: далеко-далеко; слова (3); не жаль (2); мово (2); зорі не зорі; рано-вранці; жив-поживав; повноти (3).
1. ... тих літ, що як у пастку кинув.
... душі бузковоцвітну вість.
В саду горить багаття горобини,
Але не може хоч когось зігріть.
Б. Чіп
2. І ватра Купала ...
Тут ... І мох не росте.
Впадеш - і надривно зайдуться смереки
Плачем ненароджених наших дітей.
В. Скиба
3. Хто спізнав, що життя - облуда,
Чиє тіло було на кавалки потяте
порозкидуване
той жадає
... добра
... краси
... правди.
Х.Шляга
4. ... електричка
Пролітала по мосту
І гудками сонну річку
Привітала на льоту.
А.Качан
5. ... на світі
Колись один дивак:
Байки розповідати
Великий був мастак.
С. Келар
6. ... моя, калинова сопілко,
Душу милує чарівний твій спів.
... Шевченкова, Лесі Українки
Й інших прославлених наших співців.
О. Цвігун
7. Свобода ... - пречудова,
Коли є хист до того ... .
Здобутки є в свободи ...
В. Красіленко
Примітка: числові позначення в довідці - це кількість вживаних у поезіях слів чи фразових єдностей.
ІІІ. Серед наведених поезій віднайдіть ті, у яких вжито тавтологію.
1. Нічого не снилось.
Не сталось нічого.
Ішли проти вітру,
Не говорили.
І.Павлюк
2. Дощ приїхав до нас нізвідкіль
на несправній старій колісниці,
Коліщата риплять, стугонять,
підїжджаючи ближче і ближче...
Ю. Ус
3. Літа, літа - неначе листя -
Летять, летять у світлу даль,
В моє село, у передмістя,
Де моя радість і печаль.
М.Сіренко
4. Очі дитини - світла довіра,
Чистих емоцій струмінь прозорий.
Очі дитини - в добро наша віра,
В злети душі за високії гори.
П.Голубенко
5. Любім славну Україну,
Любім рідну Неньку,
Любім її доконечно
Всім чистим серденьком.
М.Ткач
6. Твоя доля -
навічно в чорній землі,
Твоя туга -
навічно в чорній землі,
Твоя ніжність -
навічно в чорній землі,
Невсипущість -
навічно в чорній землі!
Р.Лубківський
7. Є люди злі.
В них зуби. наче грати.
Бажання їх - мене замурувати,
Згинь, пропади, зійди з очей, нудота!
Я - вічний сміх. Така моя робота!
М.Сом
8. Ростем багато, так ростем,
Що дістаєм блакить...
Ідуть віки, як день за днем,
І дні, немов віки.
О. Шугай
9. Прощання, прощатись, прощати,
Вдихнути весь світ - і тоді
Душа починає звучати
І світлим, мов чайка, дівчатком
Танцює на темній воді.
І.Жиленко
IV. Прочитайте поезію. На який саме різновид повторів вказує часте використання словажиття в позиції початку речення?
Життя - це...
Життя - це посмішка уранці,
Це фотографія у рамці,
Життя - це посмішка крізь сльози,
Життя - це сонце і морози!
Життя - це квіти навесні,
Життя - це жарти і пісні!
Життя - це когось врятувати,
Життя - це комусь коханим стати!
Життя - залізти на гору,
Життя - злітати на зорю!
Життя - це сонечко зимою,
Трава покритая росою.
Життя - холодні грози літом,
Життя - це бути з цілим світом!
Життя - це страх перебороти,
Це щось зробити, як всі проти!
Життя - в собі знайти все ж сили,
Щоб просто жити... мати крила!
Життя - це полюбити те,
Що ненавидів більш за все!!!
Життя - пробачити образи,
Не згадувати більш ті фрази!
Життя - це витерпіти біль,
Не сипати на рану сіль...
Життя - це полюбити все,
І захід сонця, і себе!
Ірина Мельник
V. Випишіть із тексту поезії слова та словосполучення, що повторюються. Яку художню функцію виконують дані повтори?
Пам'ятай
Пам'ятай!
Ти продовжуєш їх,
Їхні думи, сподіванки, сміх,
Хто загинув в годину лиху.
Пам'ятай!
Ти за них на шляху.
Попід небом оцим голубим
Доспівай замість них, долюби.
І губами торкнись до коси,
І хліба замість них докоси.
Пам'ятай!
Ти - не заспів, ти - спів,
В піднебесся пускай голубів,
Хай тріпочуть на крилах ясних
Замість них,
Замість них,
Замість них,
Ради серця усіх матерів,
Ради краю, що в муках горів,
Ради поля, що сіє ратай,
Ради болю свого -
Пам'ятай!
А.Невідомий
КІЛЬЦЕ
1. Кільце - повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій на початку і в кінці твору або його частин.
2. Кільце - повторення у кінці твору яких-небудь елементів його початку (звукових, лексичних, синтаксичних, смислових).
Наприклад:
Вставай, Україно, вставай.
Виходь на дорогу свободи.
Д.Павличко
Ми думаємо про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки, і в вечірній час,
І в свята гомінкі, і в дні робочі
Ми думаємо, правнуки, про вас.
В.Симоненко
Я вийду на той дощ, що хлюпотить знадливо,
Я в нього увійду, як у дитинство диво,
Під краплі сивину підставлю молоду,
Лиш цього нехай не вздрять мої нащадки,
Яким призначено дощу боятись. Крадки
Я вийду на той дощ, я вийду, я вже йду.
Д. Павличко
ЕПІФОРА
1. Епіфора - стилістичний засіб, що полягає в повторенні однакових висловів, слів або звукових сполучень у кінці вішових рядків чи строф із метою посилення виразності поетичної мови.
2. Епіфора (гр. epiphora - повторення) - фігура художньої мови, коли однакові слова, фрази, сполучення звуків повторюється в кінці рядків, строф - якщо це поезія, у кінці речень, уривків - у прозі.
Наприклад:
Як тепло пахне хліб!
Любов'ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхається весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
П.Воронько
Трапляються випадки, коли епіфора виконує роль стержня оповіді, у якій образові реалії контрастують, тим самим створюються напруженість інтонаційного ладу. Прикладом такого емоційного стану є твір Т.Шевченка "Не додому вночі йдучи".
Наступає свято...
Тяжко його, друже-брате,
Самому стрічати
У пустині. Завтра рано
Заревуть дзвіниці
В Україні; завтра рано
До церкви молитися
Підуть люде... завтра ж рано
Завиє голодний
Звір в пустині і повіє
Ураган холодний.
І занесе піском, снігом
Курінь - мою хату.
Отак мені доведеться
Свято зустрічати.
"Завтра рано" - наче оголений нерв. Протиставлення свята на Україні і поетового буття в неволі, відчай, безнаді - у зображенні, передачі цього найактивніша роль епіфори.
Епіфора - явище протилежне до анафори. Поєднання анафори з епіфорою називають симплокою.
АНАФОРА
1. Анафора (від гр. anaphora - винесення нагору) - повторення слова або віршованого рядка.
2. Анафора створюється шляхом повтору початку речення, поетичного рядка, строфи, прозової фрази, абзацу, слова чи групи слів.
3. Анафора (повторення) - стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць (єдинопочаток).
Наприклад:
Хіба забув Катерину?
Хіба не пізнаєш?
Подивись, мій голубе,
Подивись, на мене:
Я Катруся твоя люба.
Т. Шевченко
У поемі М.Рильського "Слово про рідну матір" кожна нова строфа починається піднесенням і урочистим рядком:
Благословен той день і час...
Благословенна ти в віках...
Благословенні ви, сліди...
Анафора - форма організації поетичної мови.
Зустрічається анафора і в епічних творах. Так, кожний із дванадцяти роділів повісті Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма" починається фразою: "Смутний і невеселий...". "Смутно і невесело...", "Смутна і невесела...".
Ця анафора є засобом комічного, бо вона - контраст між похмурим настроєм персонажа і сатирично-гумористичним сприйняттям його читачем.
В окремих прозових творах анафора виконує емоційно-підсилювальну роль значення окремого слова, служить окрасою змісту. Прикладом такого тексту є художня замальовка О. Драганюк "Слово про слово".
"Слово... Небесне неоціненне багатство, дароване людству. Змінюються пори року, пролітають літа, люди помирають і народжуються, щодня сходить і заходить сонце, річка то міліє, то виходить із берегів, але в цій життєвій метушні живе вічне і незмінне - слово. Його топчуть і зневажають, оберігають і возвеличують, воно може поранити і водночас ощасливити...
Слово - це пісня, що звучить із ніжних материнських губ, яка окриляє і надає сили.
Слово - це душа нації, воно оберігає державу, відображає її самобутність і неповторність.
Слово - це любов, щира і взаємна.
Слово - це криниця поезій, що так тривожать серце и ранять душу.
Слово - це віра, тверда і непорушна.
Слово - це сила народу і людини, сила, завдяки якій існує нація.
Тож бережімо його, вічний і світлий скарб - слово! Бо поки живе слово, доти крутиться земля, по якій люди щодня сіють мільйони справ, передаючи з покоління в покоління свій скарб".
СИНТАКСИЧНІ ПОВТОРИ
Теоретичні відомості
Художні функції повторів - виділити в реченні якесь слово чи словосполучення, важливі для повного і точного вираження думки або почуття; підкреслити тривалість дії і уповільнити плин мови, надати їй урочистості; вказати на велику кількість предметів чи істот.
До повторів належать: тавтологія, анафора, епіфора, кільце, рефрен.
Тавтологія
1. Тавтологія - це стилістична фігура, яка грунтується на однокореневому повторі попереднього слова або тієї самої думки іншими словами.
2. Тавтологія (від гр. tauto - те ж саме; logos - слово) - повторення одних і тих же слів або близьких за смислом чи звуковим складом.
3. Тавтологія - фігура художньої мови, коли в безпосередній ситуації контексту повторюється та сам думка чи ті самі слова, що привносять щось нове в систему образів, в інтонаційний лад.
4. Тавтологія - фігура, що полягає в повторному позначенні вже названого поняття іншим словом або виразом додаткового уточнення його змісту в межах словосполучення, речення, того самого чи однокореневого.
Наприклад:
Сила-силенна, тьма-тьмуща, чужа-чужинонька, рано-вранці новобранці, ворон-птах, сад-виноград.
"Одне-однісіньке під тином сидить собі..." (Т. Шевченко); "І неначе море: хвилі, сніг, і сніг, і сніг..." (В.Сосюра); "Валка тоді розсипалась по степу і сунула цеп за цепом усе ближче, ближче..." (А.Головко); "Навколо майдану нагромадилось звірів і птахів видимо-видимо..." (І.Франко)
У художньому тексті це своєрідне повторення має певне завдання - затримати увагу на сказаному; увиразнити його, посилити емоційність і ритмічність мови.
Зразки тавтології у творчості Т.Шевченка
Особливо яскраво прийом фігури тавтології спостерігається у творі Т.Г. Шевченка "Гайдамаки".
Гуляйте сини!
Пийте, поки п'ється, бийте, поки б'ється! -
Залізняк гукає...
Фігура тут несе винятково емоціонально-експресивне навантаження, відтворюючи відчайдушність, безшабашність.
Оженився на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така буде,
Чи гола, то й гола. ("Не женися на багатій")
Тут уже тональність іншго плану - спокійна, хоча нюанс тієї самої безшабашності спостерігається в тексті.
Фігура тавтології може служити піднесенню емоційного напруження до найвищого ступеня:
Простіть!.. Я Богу помолюся...
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю! ("Сон" ("Гори мої високії"))
Це слова не атеїста, це слова великого патріота України, котрий Батьківщину ставить вище над усе. І ось підсиленню цього великого і благородного почуття поряд з іншими служить фігура тавтологія (За Богданом Леськів).
Художні функції повторів - виділити в реченні якесь слово чи словосполучення, важливі для повного і точного вираження думки або почуття; підкреслити тривалість дії і уповільнити плин мови, надати їй урочистості; вказати на велику кількість предметів чи істот.
До повторів належать: тавтологія, анафора, епіфора, кільце, рефрен.
Тавтологія
1. Тавтологія - це стилістична фігура, яка грунтується на однокореневому повторі попереднього слова або тієї самої думки іншими словами.
2. Тавтологія (від гр. tauto - те ж саме; logos - слово) - повторення одних і тих же слів або близьких за смислом чи звуковим складом.
3. Тавтологія - фігура художньої мови, коли в безпосередній ситуації контексту повторюється та сам думка чи ті самі слова, що привносять щось нове в систему образів, в інтонаційний лад.
4. Тавтологія - фігура, що полягає в повторному позначенні вже названого поняття іншим словом або виразом додаткового уточнення його змісту в межах словосполучення, речення, того самого чи однокореневого.
Наприклад:
Сила-силенна, тьма-тьмуща, чужа-чужинонька, рано-вранці новобранці, ворон-птах, сад-виноград.
"Одне-однісіньке під тином сидить собі..." (Т. Шевченко); "І неначе море: хвилі, сніг, і сніг, і сніг..." (В.Сосюра); "Валка тоді розсипалась по степу і сунула цеп за цепом усе ближче, ближче..." (А.Головко); "Навколо майдану нагромадилось звірів і птахів видимо-видимо..." (І.Франко)
У художньому тексті це своєрідне повторення має певне завдання - затримати увагу на сказаному; увиразнити його, посилити емоційність і ритмічність мови.
Зразки тавтології у творчості Т.Шевченка
Особливо яскраво прийом фігури тавтології спостерігається у творі Т.Г. Шевченка "Гайдамаки".
Гуляйте сини!
Пийте, поки п'ється, бийте, поки б'ється! -
Залізняк гукає...
Фігура тут несе винятково емоціонально-експресивне навантаження, відтворюючи відчайдушність, безшабашність.
Оженився на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така буде,
Чи гола, то й гола. ("Не женися на багатій")
Тут уже тональність іншго плану - спокійна, хоча нюанс тієї самої безшабашності спостерігається в тексті.
Фігура тавтології може служити піднесенню емоційного напруження до найвищого ступеня:
Простіть!.. Я Богу помолюся...
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю! ("Сон" ("Гори мої високії"))
Це слова не атеїста, це слова великого патріота України, котрий Батьківщину ставить вище над усе. І ось підсиленню цього великого і благородного почуття поряд з іншими служить фігура тавтологія (За Богданом Леськів).
РИТОРИЧНІ ФІГУРИ
Теоретичні відомостіРиторичні фігури (гр. retorikos — ораторський, красномовний) — особливі синтаксичні конструкції з виразною авторською інтонацією, з яскравим емоційним забарвленням, посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді.Риторичні фігури, пов'язані з відхиленням від певних комунікативно-логічних норм оформлення фрази.
До риторичних фігур відносяться риторичні звертання, запитання, оклики, риторичне окличне речення.
Художні функції риторичних фігур — виразити якесь сильне почуття, надати мові поетичності, жвавості.
Наприклад: — Ой лишенько! Як той бідний Василько приб'ється в таку негоду! (М.Коцюбинський); Тарас «...іде, плаче: — Що мені тепер робити на світі? До кого звернутися за порадою?» (С. Васильченко); Спи спокійно, поете! Ми тебе не забудем, Тарасе! (В.Сосюра).
«У сиву давнину із розвитком теорії ораторського мистецтва всі фігури, якими користувалися і оратори, і літератори, називалися риторичними. Новітня риторика повертає цьому вислову його первинне повноцінне значення. У радянському літературознавстві, у сучасних словниках, енциклопедіях до риторичних фігур відносять вузьке коло зворотів — риторичне запитання, риторичне звертання, риторичні заперечення, риторичне ствердження. Дехто додає сюди ще анафору, епіфору, інші — градацію, антитезу, гіперболу тощо. Справа тут не в щедрості одного чи другого теоретика. Справа в тому, що немає абсолютно ніякої межі між фігурами цими та іншими, які, очевидно, називаються поетичними фігурами. Таке поняття вживане в теоретичних працях, а ось у словниках його трактувати чомусь не беруться. Складність у тому, що ці вислови мають різні вихідні позиції.
Поетичні фігури — це насамперед фігури, які вживаються в поезії.
Риторичний — аж ніяк не означає лише те, що використовується в ораторській практиці і не більше. Риторичний має певну доцільність, визначену націленість. Оратор прагне переконати
аудиторію, поет — висловити ідею образами, публіцист — написати доступної водночас глибоко, сатирик — виявити дотепність. Весь той арсенал засобів прийомів, синтаксичних форм і лексичних комбінацій, якими кожний із них досяває дбетдвленої мети, є арсеналом риторичним» (За Б. Леськів).
Риторичне звертання
1. Риторичне звертання — слово, словосполучення, що позначає особу, предмет, об'єкт будь-яких властивостей, конкретний чи абстрактний, реальний чи видуманий, до якого звертається автор у художньому творі.
2. Риторичне звертання — звертання письменника (часто в піднесеній формі) до свого героя, різцих предметів, явищ, читачів.
Наприклад:
Мій Милостивий! Чим я завинив,
Розгнівив чим твої правічні креси?
Давно б уже всі грішники воскресли,
Якби з них кожен докір твій іспив.
М. Чорновус
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго ...Жаль мені!
Леся Українка
Звертання — типове явище ораторського мистецтва, однак до нього часто вдаються поети, прозаїки, сатирики, а драматурги не можуть обійтися без цього мовного засобу. За функціями у контексті може виконувати, крім своїх специфічних, і всі ті риторичні призначення, що й звичайні фігури.
Синтаксично звертання виражаються іменником у називному або кличному відмінках.
Факт звертання констатують також займенники й дієслово. Провести грань між риторичними і нериторичними звертаннями буває просто неможливо.
Звертання у творчості Т. Г. Шевченка
«Тарас Щевченко, може, більше, як хто інший з українських поетів, послуговувався літературною формою звертання. Досить сказати, що лише в поемі «Гайдамаки» вжито 167 звертань, при цьому за одиницю бралися цілі гнізда, в яких з різною метою подано розширене звертання із прикладкою, епітетами, із характеристикою оціночною, експресивно-емоційною та ін.
Як ніхто інший наш великий поет мав право і всі підстави вести мову про всенародне лихо — кріпацтво, введене в Україні російським самодержавством, що тяжко гнітило народ.
А тому вся система поетичної оповіді велася на крок ближче до народних устремлінь. Поет найчастіше веде мову від першої особи (займенник Я вжито у «Кобзарі» 2856 разів). Звідси й необхідність, природна потреба частіше використовувати форму звертання, Можна визначити одну характерну особливість усіх без винятку звертань, що зустрічаються у «Кобзарі» — сильна експресивна емоціональна та оцінна тональність. Як правило, звертання є в контексті помітним емфатичним моментом.
«Це — злом, перехід в інтонаційній організації мікроструктури тврру. Особливо в цьому плані виділяються звертання чисто емоційного плайу» (За Богданом Леськів).
Наприклад: «Ой Боже мій милий». Близькими до цього є звертання такого типу:
Плач же, серце, плачте очі,
Поки не заснули,
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули.
«Думка»
Типове Шевченківське звертання пісенного характеру:
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії, —
Така ваша доля.
«Тарасова ніч»
Приклад розгорнутого звертання-характеристики:
Ой талане, талане,
Удовиний поганий!
Чи ти в полі, чи ти в гаї,
Обідраний цигане,
З бурлаками гуляєш?
Звертання, заглушене через надмірну узагальненість:
Схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята, і старчата —
Адамові діти.
«Сон». Комедія
Ще більш ускладнений випадок маємо у «Гайдамаках»:Як небо блакитне — нема йому краю,
Так Душі почину і краю немає,
А де вона буде? Химерні слова.
Згадай же хто-небудь її на сім світі,
Безславному тяжко сей світ покидать.
Очевидно, Хто-Небудь тут є особа, до якої звертається поет. Зразок звороту, у якому ціле гніздо звертань:
Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!
Багато ти, батьку, у море носив
Козацької крові і ще понесеш, друже!
Червонив ти синє, та не напоїв.
«Гайдамаки»
Риторичні запитання 1.Риторичні запитання — це запитання, яке не вимагає відповіді і стверджує певну думку.
2.Риторичне питання — питання порушене не для того, щоб отримати відповідь, а з метою узагальнення очевидної думки. Наприклад:
Біда, коли тебе забуде брат,—
Та ще буває гірше востократ:
Коли тебе забуде друг. Подумай,
Чи це не тінь твоїх лякливих зрад?
Д. Павличко
Хіба вітрища навіжені
Затиснені наче віжки в жмені?
Я. Ткаченко
1) У формі запитання висловлюється твердження: «Хіба вона дише для себе? Хіба серце б'ється для неї? Хіба не все одно, коли те й друге стане, як його не стане?» (Панас Мирний, «Морозенко»);
2) ставлячи риторичне запитання, автор сам відповідає на нього:
Де ж ти, Яремо, де ти? Подивися.
А він, мандруючи, співа,
Як Наливайко з ляхом бився.
Т. Шевченко, «Гайдамаки»
3) відповіді взагалі не може бути: «За що кара? за що мені муки? Кому я що заподіяв?» (Т.Шевченко).
Риторичні запитання надають мові яскравого емоційного забарвлення і ставляться для того, щоб привернути увагу читача до предмета зображення, підкреслити важливість його.
Тренувальні вправи
І. Знайдіть у текстах риторичні фігури. Свою відповідь обгрунтуйте поясненням.1. Думи мої, думи мої!
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас -
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Т.Шевченко
2. Хато, моя рідна батьківська хато!
Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую тобі. Ти навчила мене змалку поважати старших, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і роботящим. Рідна хато моя! Давно я пішов від твого батьківського порога. Та де б я не був, під якими високими дахами не жив, ніколи не забуду твоєї стріхи, твоєї чистої стелі. Бо хіба може порядний син забути свою матір, свій дім, у якому вперше глянув на світ? (І.Цюпа)
ІІ. Укажіть, до яких фігур риторики вдаються автори таких поетичних рядків.1. Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподівання і мрії
У життя вливається моє.
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе і прийду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
Хто тебе любовю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай його земне тяжіння зрадить,
Іх прокляттям безвість проковтне!
В.Симоненко
2. Народ мій є! Народ мій буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
В.Симоненко
3. Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як?
Чи в "монголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи з могили забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
В.Баранов
4. Гай-гай, моя фантазія печальна, -
Моя невірна любко чарівна...
Лиш відпусти тебе від серця до вікна,
Як ти летиш свобідна, безпричальна...
Гай-гай, моя фантазія печальна.
М.Вінграновський
5. Сеньйорита акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув у вас,
Але осінь зійшла на плечі,
Осінь, ви й осінній час.
М. Вінграновський
6. Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
В.Симоненко
ІІІ. Випишіть із творів художньої літератури приклади із риторичними фігурами.
IV. Напишіть поезію, використовуючи риторичні фігури.
АНТИТЕЗА
Теоретичні відомості1. Антитеза (протиставлення) — стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за змістом.
2. Антитеза — (англ. antitpesis — протиставлення) — фігура художньої мови, побудована на контрасті, як антоніми беруться поняття, думки, образи, почуття тощо.
3. Антитеза — різке протиставлення прямо протилежних понять, рис характеру чи певних думок із метою чіткого виділення якоїсь важливої ознаки, досягнення певного виражально-зображувального ефекту.
Наприклад:
Моя любов сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.
**********************************
Біднесенький намучився зі мною...
Веселий був, а я була сумна.
Л. Костенко
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раї.
Леся Українка
Принцип антитези лежить в основі композиції романів «Війна і мир» (Л. Толстой), «Червоне та чорне» (Ф. Стендаль).
Антитеза часто використовується в народній творчості: Думав доля зустрінеться — спіткалося горе (Прислів'я)
Тренувальні вправи
І. Із наведених уривків визначте ті, у яких використано фігуру антитези.
1. Вода втікає вниз. Вогонь втікає вгору,
І входить кожен дух до не свого простору,
Переселятися не може тільки Час,
Бо він є замкнутий зсередини знадвору.
Д. Павличко
2. Жаль лиха першого і першого добра,
Жаль дружби на весь вік, що гасла за хвилину,
Хвилинних усміхів, що пронесу до згину,
І снігу, снігурів, і злетів, і проваль...
Жаль світу цілого — землі і неба жаль.
М. Рильський
3. Всякий, хто вище, той нижчого гне,
Дужий безсилого давить і жме,
І Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться перед ним, як дуга.
І. Котляревський
4. Краса землі, краса любові —Найвища на землі краса.
В. Сосюра
5. Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, сріблим, золотим.
А листя просить: — Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
Л. Костенко
6. В криницю старості не заглядай,
Про те, яким ти будеш, не гадай,
Якщо не можеш бути вічно юним,
То змолоду не будь старим бодай!
Д. Павличко
7. Застиг в німому чеканні Ранок,
Замерзли зорі ув очах глухої Ночі,
Що відступала у закутки, часу.
Б. Леськів
8. Вже вечір — не вечір, ще ніч — не ніч
І сум..— не сум, лиш відблиск Свіч.
Б. Леськів
9. Жити просто, як живе бджола,
Що невтомно кружить над квітками,
Добувати хліб і сіль трудами
Й розуміти, що думки й діла
Мають бути із добром у згоді,
Як усе прекрасне у природі.
М. Луків
II. Прочитайте текст поезії В. Симоненка. З якою метою автор вдався до стилістичної фігури — антитези?
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
День, коли мої маленькі губи
Вперше губи мамині знайшли,
День, що мене приголубив
Ласкою проміння із імли,
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми!
На .землі сміятись і страждати,
Жити і любити між людьми.
III. Проаналізуйте поезію Лесі Леськів за такою схемою: основний мотив; тема; ідея; роль антитези.
ПРОТИРІЧЧЯ
Що ж то за ера — одні протиріччя? Спробуй-но бути собою сама.
Схожі й не схожі навколо обличчя.
Ти, тобто я, водночас є всіма.
Я люблю зиму. Даруй мені літо!
Я люблю квіти. Даруй Мені сніг!
Я люблю спокій — зривайся в мені вітром,
Чи водоспадом падай до ніг!
Я люблю тишу — кричіть до безумства.
Я люблю галас. Стихніть! Мовчіть!
Вірую в Бога, і вірю в чаклунство,
Вірую в темінь і вогник вночі.
Спокій — шаленство. Звичайність — величчя.
Розум і дурість. Сльози і сміх.
Я — протиріччя. Ні!.. Так, протиріччя.
Грубість і ніжність. Святість і гріх.
Що ж то за ера — одні протиріччя?
Як в цьому часі сформуюся я?
Радість і сльози зітру із обличчя.
Щастя посію, де згуба моя.
IV. Випишіть п'ять прислів'їв, у яких використано стилістичну фігуру антитези.
V. Напишіть поезію з антитезою. Поміркуйте, які художні образи ви протиставлятимете?
ОКСИМОРОН
Теоретичні відомості1. Оксиморон — стилістичний засіб, що полягає в сполученні протилежностей; пародоксальний вислів.
2. Оксиморон полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, унаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект.
3. Оксиморон (оксюморон: від гр. oxymoron) — дотепно-безглуздо, гостро-безглуздо або науково-дурнувато) — фігура художньої мови, коли у звороті поєднуються два антонімічні поняття.
Це свідоме зіставлення чи поєднання контрастних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення.
Приклади оксиморона: крижаний вогонь, світла пітьма, ходячий труп, страшенно весело.
Здебільшого під час вживання цього поняття відбувається сполучення іменника з прикметником, який має протилежне значення: «гарячий лід», «лунка тиша», «солодка луна», «сміх крізь сльози».
Оксиморон трапляється і в загадках:
Бачить — не бачить, чути — не чує, мовчки говорить, добре мудрує. (Книга)
Без очей — а сльози ллє. (Роса)
Доки батько народився, син по світу находився. (Вогонь і дим)
Зразком оксиморону є назва лоезії В. Симоненка «Веселий похорон».
У словосполученні «у тісному просторі міської маршрутки» теж використано оксиморон.
Словосполучення слів, що виражаються цим тропом, мають суперечливі поняття, і, як результат, виникає смислове значення, яке збагачує новими нюансами сприйняття змісту літературних творів.
«Я вмію заварювати чашку турецької кави — міцної й гіркої, як гірка солодкість життя».
«Художник Сев — мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився» (Ю. Яновський).
Тренувальні вправиІ. Віднайдіть серед наведених уривків поезій ті, в яких зустрічається оксиморон.
1. Коли крізь розпач випнуться надії,
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з ім'ям твоїм вмираю
І в твоєму імені живу.
В. Симоненко
2. Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
В. Симоненко
3. І жити спішити треба, Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
В. Симоненко
4. Сильніше за любов злоба горить,
Сильніше за красу вражає бридь,
Але життя росте лишень з любові,
Лишень краса людей навчає жить.
Д. Павличко
5. По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Т. Шевченко
6. У ньому — гіркість, плач і прах,
І сонце, й сталь, і сміх,
І іскри в маминих очах,
І темна туга їх.
М. Бажан
7. Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням поговорю.
Л. Костенко
8. Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жити!
В. Симоненко
9. Я мучу ум буттям і небуттям у домі цім, де втіхи тимчасові,
де голову підносить лише той,
хто з головою вже давно розстався.
О. Астаф'єв
II. Розмежуйте загадки за такими критеріями: а) парадоксальний вислів (оксиморон); б) антонімічні поняття.
І. Хоч сам не біжить, а стоять не велить. (Мороз)
2. Сани біжать, а голоблі стоять. (Річка і береги)
3. Живе — лежить, помре — побіжить (Сніг)
4. Прийшов хтось та взяв щось;
Бігти за ним — не знаю за ким,
Бо пішов туди — не знаю куди. (Вітер)
5.— Вона червона?
— Ні, чорна.
— Чому ж вона біла?
— Тому що зелена. (Смородина)
6. Сама холодна, а інших припіка. (Кропива)
7. Голова є, а шиї нема; очі є, а брів нема; рот є, а не говорить; без ніг, а далеко ходить. (Риба)
8. У хлівце без шкіри, а виходить із шкірою (Хліб у піч і з печі.)
9. Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок (Бджоли)
10. Прилетіли гості, сіли на помості,
Без сокири, без лопати
Поробили собі хати. (Пташки поробили гніздо)
11. Як ішла в ліс, то дивилася додому, а як ішла з лісу, то дивилася в ліс. (Сокира на плечі)
12. Сидить Пахом на коні верхом,
Книги читає, а грамоти не знає. (Окуляри)
13. Добре бачить, а сліпий. (Неписьменний)
14. Віз без коліс, аз батога сльози капають. (Човен, весло, вода)
15. Зріжу голову, вийму серце, дам пити — буде говорити. (Сопілка)
16. Саме голе, а сорочка за пазухою. (Свічка)
17. Йде слідом за тобою, утікай — не утечеш, доганяй — не доженеш. (Тінь)
18. Через воду переводить, а сам з місця не сходить. (Міст)
19. Із-за тебе я бив себе? Із-за себе я бив тебе, Убив тебе, а кров моя тече, (Комар)
III. Чи можна визначити вислови подані у наведених приказках та прислів'ях, поняттям оксиморону? Своє пояснення обґрунтуйте.
1. Серце з перцем, а душа з часником.
2. Купив хрону до лимону.
3. Проміняв бика на індика.
4. І злодія не було, а батька вкрадено.
5. Сидить, надувається, вперед п'ятами взувається.
6. Ні риба, ні м'ясо — І і в раки не годиться.
7. Наговорила на осиці кислиці, а на вербі групїї.
8. Хвасталася кобила, що з возом горшки побила.
IV. Укажіть на оксиморон і його смислове навантаження у фрагменті твору Т. Шевченка «Кавказ».
У нас же й світа, як на те — одна Сибір неісходима,
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
V. Знайдіть в уривках із поезії Є. Маланюка оксиморони і з'ясуйте, яку роль вони виконують.
1. І ось все забуваю, і все зникає в сутіні.
Зростає лише рівний профіль і зоряний зір,
Та ще заграв глухий за плечима твоїми тремтіння:
Всі принади твоєї страшної краси.
«Під чужим небом»
2. Навколо все чуже. Чуже до божевілля.
Цей дощаний театр, злинялі лаштунки...
Вживаю запах Ваш і п'ю солодкий біль я.
Вдивляюся в профіль Ваш, укоханно-тонкий.
«Один вечір»
3. Шумить таємніше ще густа листва,
Що де-не — де в ній золотіють плями.
Німіє спів. Несказані слова.
Тремтять понад стернистими полями.
«Осіння весна»
СИМВОЛ
Теоретичні відомості1. Символ — предмет чи слово, що умовно виражає сутність якого-небудь явища.2. Символ (symbolon — умовний знак) — заміна абстрактного або узагальнювального поняття конкретним образом.
3. Символ — один із тропів, умовне позначення явища чи поняття іншим на основі схожості для передачі стисло, образно, по можливості більш простою формою певне почуття.
Наприклад: гроза — символ небезпеки, боротьби; весна — відродження, молодості; зима — вмирання, забуття; голуб — символ миру; хліб-сіль — символ гостинності; хрест — символ християнства; калина — символ вогню, сонця, безперервності життя, роду українців.Символ — образ, утворений на вертикалі мови способом актуалізації широкого кола значень. Символом може стати лише конкретне поняття, що розширилось у значенні. Символи, як і алегорія, щось об'єднують, узагальнюють, тому до них завжди треба приставляти питання чого? Символчого? Алегорія чого? Символи постійно наявні в мові, але в пасивній формі, лише якась частина слів стає загальновживаними символами, такими, що затверділи і стали знаками: державна символіка (прапор, герб), національна символіка (атрибути культури і побуту, які стали архаїчними і з часом перетворилися на символи етнічної належності, наприклад, національний костюм і його деталі, біла хата, вишиванка, шаровари — символи українського етносу).
Символи є різні: наукові, релігійні, мистецькі.
Символ вживається й у фольклорі. Дерева і звірі у фольклорі символізують людину в різних станах і проявах. Загалом символи в народній творчості вживаються дуже широко. Це відпрацьована поетична мова, яка легко тиражується, оскільки є загальнозрозумілою.
Символ має викликати в нашій свідомості не тільки уяву про самого себе, тобто про свою зовнішню форму, водночас і про зміст його значення. Символом може бути названо і людину. Скажімо, Тарас Шевченко — символ України; цілого народу, його плоті та крові; голосу України; істинно народного поета; перемоги українського народу над фізичним і духовним кріпацтвом; нездоланності України; невмирущої слави.
Символічною є назва, автобіографічної повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Лебеді, які щороку відлітають на зиму в теплі краї, а потім повертаються, символізують плин життя —пройшов ще один рік. Вони також означають щасливе дитинство, чистоту відродження. Ця повість має багато й іншиж символів, які є однією з могутніх підвалин національної культури. Це і барвінок, і Богородиця, і земля, і чоботи тощо.
Символи з фольклору перейшли і в літературу, допомагаючи письменникові охопити одним образом широке поле явищ дійсності.
Наприклад: образ Прометея в «Кавказі» Т.Г. Шевченка виступає як символ нескоренності, прагнення до волі. Він уособлює борця проти гноблення й неправди. У творах І. Франка такими символами можуть виступати образи каменярів, Захара Беркута.
Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів.
Давніми символами, які. часто використовуються як символи, є назви всіх атрибутів і явищ природи. Ріка, море, сонце, вітер, буря, дерево, квітка символізують плинність життя; безмежність, широту життя; зміни, рух, поривання; життя у витоках; красу. Загалом у символів є дуже відчутним універсалізм. Він прагне об'єднати настільки широке коло явищ, що часто втрачає береги.
Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. Хоча в деяких випадках, алегорію теж можна віднести до символу.
В українській літературі, як і в інших літературах європейських країн, існує течія під назвою символізм. Символісти-літератори прагнули позбавити мистецтво суспільної сили, а для цього потрібно було відмовитися від правдивого життя в типових образах. Таким чином, існування течії символізму неможливе без мови символів.
Початки символізму
Символізм — нереалістична течія зламу ХІХ-ХХ століть. Основна властивість — освоєння «речей у собі» та ідеї, які знаходяться за межами чуттєвого сприйняття. В основі естетики — символ (він повинен замінити конкретний образ), віра в ірраціонально-магічну силу поетичного слова.Романтики почали вживати символ головним чином у мистецтві слова. Звертаючись до релігійних діячів Середньовіччя, вони називали символи мовою, якою можна говорити про Бога, про божественне. Романтики протиставляли символ алегорії, яку взагалі відмовлялися вважати поезією. Продовжили цю традицію символісти — представники літературного зламу ХІХ-ХХ століть. Вони дали назву своєму напряму, щоб підкреслити особливе ставлення до символу. Говорити мовою символів — це розповідати про одне і натякати водночас на щось глибше, важливіше, таємничіше. Тому мову символів ще називали мовою натяків, мовою, яку розуміють лише посвячені. Інші, не посвячені, думатимуть, що йдеться про звичайні, буденні речі. Ось початок вірша Грицька Чупринки «Метеор»:
Никнуть, бліднуть ночі тіні,
Полотніє темний фльор —
В величезному падінні,
Весь в огні, в самогорінні
Ріже небо метеор.
То таємний дух творіння,
Провозвісник вищих сил ...З одного боку, поет змальовує хоч і дуже поетичне, але досить звичне явище — падіння метеора, який згорає в атмосфері. Але при цьому автор має на увазі ще щось, він навіть формулює, що саме, власне дає визначення символу.То таємний дух творіння,
Провозвісник вищих сил.І одразу картина набуває цілком іншого забарвлення і значення. Перед нами не просто краєвид, а вищий (небо) і нижчий (земля) світ. Вищий світ є духовним, таємничим, загадковим, світлим, він є противагою темному, сонному, інертному світові землі. Вищий світ покликаний будити землю, кликати її у свої висоти. Метеор — посланець вищого світу, він жертвує собою заради землі, щоб освітити темний небосхил, покликати до іншого. Перед нами вже не лише поетичне, а й глибоко філософське осмислення життя.
Загалом осмислення символів — це вже філософія, як ми переконалися. Тому символізм — напрям, який спирався на глибоку і послідовну філософію.
Слід зазначити, що напрям символізму тісно пов'язаний із трактуванням тропу — із символом.
Тренувальні вправиІ. Укажіть символи, які наявні у наведених віршованих уривках:
1. Я в світ прийшов із маминого слова,
Пробився, наче із яйця пташа,
Та наді мною шкаралуща нова —
І в ній тепер жива моя душа.То космосу яйце. Я бачу в ньому
Вогненні тріщини, коли заграє грім,
Та не дійду ніколи до пролому,
Що міг би стати виходом моїм.Вертаюся до рідного порога,
Будую над собою укриття, —
Від матері до матері дорога —
Це просто називається — життя.
Д. Павличко2. Ячмінь красується у полі —
І спів стихає солов'я:
Весна відходить. І поволі
Відходить молодість моя.Відходить тихо за діброву,
Де кукуванням дзвонить рань.
Прощайте ви, мости кленові
Юнацьких зустрічей, прощань!Промчались коні воронії
І не спинились на мостах
Кругами в'ються вітровії
І осідають на шляхах.
М. Стельмах3. Жага плавби чуття мої збудила,
І вже мені турботи — не до сну
Вже поглядом обходжу долину —
Неспокій підхопив мене на крила.Тривожуся. Ще атомні вогні
Вже блискавкою крешуть над тобою, —
О світе мій, як хочеться мені
Перепливти цю темінь громовую.
І. Гнатюк4. Найвища місія Творця —
Сказати людям віще Слово
І запалити їх, серця
Вогнем прозріння і любові.
Забуть наймення слова «я»І не залежним будь від слави.
Хай брудом обіллють до п'ят —
Знай. Є річки й цілющі трави,
В них воскресай — і знову в бій!
На кпини й зло — сердечне сяйво.
Він не тривкий, він просто біль.
Лиш правда завше всеосяжна. Л. Сердунич5. Мені без тебе восени — зима.
Одній без тебе, як весні без літа.
Ковтаю я сльозинки крадькома,
Обличчя мокре підставляю вітру...
І вічністю стає без тебе мить,
І в кришталі холоднім в'януть квіти.
І серце так нестерпно защемить —
Його без тебе нікому зігріти.
Н. СтрутинськаII. Визначити символи: а) життя; б) небезпеки; в) краси у віршованих рядках із твору І. Кочерги «Свіччине весілля».
1. Завчасно ви глузуєте, панове,
Дивіться, як би свічка ця пожежі
Нам, бува, не наробила.2.Є дівчина, якби сюди ввійшла —
Померкли б всі свічки та всі красуні.3. І ось в крові, в багні весільня сукня,
І згасла свічка, як твоє життя.III. Прочитайте повідомлення
ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ЩО...
З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок — символ щедрого врожаю й успішного завершення жнив. Закосичений маками, волошками, калиною вінок прикрашав найкращу жницю — «княгиню», яка в парі з хлопцем, що ніс останній сніп в оточенні дівчат — «дружок», ішла на чолі громади до двору хазяїна. По дорозі співали пісень, у яких вшановували обжинковий вінок. Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб «заходив хліб за хліб», тобто щоб не було безхліб'я. «Княгиня» передавала його до рук хазяїна, а громада просила за нього викуп — «рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а вінок вішав у хаті на стіні й зберігав до осені, щоб вилущеним із нього зерном розпочати сівбу озимини.Дайте відповіді на питання1. Яка символіка вінка, що сплітали дівчата із пшеничних або житніх колосків? 2. Що символізувала прикмета докладання вінка на хлібину?IV. У наведеному уривку віднайдіть одинадцять ознак символізму крил.
Крила — це символ духовності, багатства, думки, емоційного піднесення, могутності, незалежності й упевненості. У греків крила символізували любов і перемогу. Давньогрецький філософ Платон вважав крила символом розуму, їх зображують на взутті (як у Меркурія — вісника богів, охоронця подорожніх і купців, бога торгівлі і прибутків), що означає здатність до величезного духовного піднесення (Словник символів).V. Прочитайте повідомлення про значення слова «двері». Спираючись на зміст тексту, утворіть словник значень символів цього слова.
СИМВОЛОМ ЧОГО МОЖУТЬ БУТИ ДВЕРІ?
Двері — це предмет, яким можна зачинити чи відчинити отвір у будь-якому приміщенні. Якщо приміщення не має дверей, нимИ не можна користуватися. Ми починаємо розуміти, що за словом «двері» ховається довга історія існування, і що з ними пов'язане надзвичайно широке коло понять: де тільки немає дверей! І от ми, зрозумівши сутність предмета, вже кажемо: двері у світ. Ми вживаємо двері в переносному значенні, тим самим виявляючи розуміння прихованих абстрактних значень.Отже, двері є символом виходу, переходу, можливістю, життєвим шансом. Згадаємо біблійне «Стукайте — і вам відчинять». Тут слово «двері» настільки втаємничене, що навіть не назване. Людина завжди стоїть перед якимись дверима, які є виходом в інший світ, той в який вона прагне потрапити. Усе життя — це низка дверей. Двері в школу; в інститут, у приміщення, які репрезентують різні щаблі суспільства, двері у вищий світ, нарешті двері раю чи пекла після смерті (М. Крупа).
ІНВЕРСІЯ
Теоретичні відомості1. Інверсія (перевертання) — стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим і звичайним, з метою виділити певне слово чи фразу. 2. Інверсія — змінений порядок слів у реченні.
3. Інверсія — підкреслення важливої ознаки зображуваного з метою виразного поетичною змалювання його.
Зміна порядку слів у поетичній мові зумовлена:
а) потребою звернути увагу на окремі слова; наголосити на них;
б) прагненням надати вислову більшого напруження й емоційності;
в) вимогами віршового розміру.
Наприклад:
Я в Стопчатові родився,
Та до Києва була мені путь,
Щоб двадцять четвертого серпня
Спізнати свою могуть.
Д. Павличко
По садах пустинних їде гордовито
Осінь жовтокоса на баскім коні.
В.Сосюра
Зверніть увагу!
Прямий порядок слів у реченні:
1. Підмет стоїть перед присудком (весна прийшла);
2.Узгоджене означення стоїть перед означуваним словом (рання весна);
3. Додаток стоїть після керуючого слова (радіти сонцю).
Зміна такого порядку слів у реченнях (перевертання) становить інверсію. Інверсія застосовується здебільшого в художніх текстах і під час розмови. Украй рідко поезія обходиться без інверсії, отже, це поширений мовний засіб.
Тренувальні вправиІ. Серед наведених прикладів назв творів Т.Г. Шевченка віднайдіть ті, у яких наявна фігура інверсії.
1. «Садок вишневий коло хати».
2. «Дурні та горді ми люди».
3. «Ми вкупочці колись росли»-.
4. «Минають дні, минають ночі».
5. «Заворожи мені, волхве».
6. «І золотої й дорогої».
II. Визначте порушення розташування слів (інверсію) у поезії Т.Г.Шевченка.
1. Од Канашевича і досі
Пожар не гасне, люди мруть,
Конають в тюрмах, голі, босі.
«Гайдамаки»
2. Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн.
«Гайдамаки»
3. Згадай же, Оксано, чужа чорноброва,
І сестру Мар'яну рястом уквітчай.
«Мар'яна-черниця»
4. А в городі молодії вдови
В своїх світлицях, чорноброві,
Запершись, плачуть.
«Царі»
5. І золотої й дорогої
Мені, щоб, знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу...
«І золотої й дорогої»
III. Розмежуйте поетичні рядки за параметрами: а) зворот інверсії; б) відсутність інверсії:1. «лягло костьми людей муштрованих чимало»; 2. «як полохке вітрило це чекання»; 3. «аби хто-небудь мислію возрозший до мене часом слух свій прихилив»; 4. «одна чорна серед степу могила осталась»; 5. «квітчастий луг і дощик золотий»; 6. «єднає мудро благовісна музика»; 7. «відношень дивних я знавець тонкий».
IV, Замініть порядок слів у реченнях поезій, у яких вжито інверсію. Проаналізуйте порушення емоційності поезії, які стануться внаслідок такого перетворення.
1. Ллється згуків журливих танечних каскад.
І ті згуки чарують, гойдають...
У потоці бурхливім шумить маскарад!
Очі сяють, обличчя палають...
М. Вороний
2. Може, вернеться надія
З тією водою
Зцілющою й живущою,
Дрібною сльозою.
Т. Шевченко
3. Тече вода з-під явора,
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Т. Шевченко
4. Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Леся Українка
5. Гроза прийшла... зітхнули трави,
Квіти голівки підняли,
І сонце тепле і ласкаве
Спинило погляд на землі.
Олександр Олесь
ІРОНІЯ
Теоретичні відомості
1. Іронія (від гр. eironeia — удавання, насмішка) — іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли; сказане в контексті мови набуває протилежного значення; висміювання, яке містить у собі оцінку того, що висміюється.
2. Іронія — прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говориться в позитивному чи навіть у захопливому тоні, а мається на увазі зовсім протилежне.
3. Іронія — це художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення: це насмішка, замаскована зовнішньо благопристойною формую (висловлювання набуває в певному тексті протилежного значення). Наприклад: Добрий у нас пан: не б'є, не лає... лише шкуру спускає..., Добра, як з курки молоко, а з верби петрушка, Дав пан Омелькові пояс, так той без штанів остався.Іронічне ставлення передбачає насмішку, певним чином приховану, але таку, що легко виявляється в інтонаціях автора — оповідача; почасти виступає під виглядом, похвали. Іронія часто допомагає висміяти негативні риси характеру людини, її вдачі, дії, поведінки. Вона часто близька до сатири. В. Самійленко, кепкуючи з українських панів, які цуралися мови, писав: А пани всі мови знають, крім своєї, крім своєї.
Ще більше іронічних моментів знаходимо в народній творчості.
Наприклад: Нашій кумі усе просо на умі. Він сказав йому дякую по спині ломакою.
У літературному творі іронія може відігрівати більш широку і значну роль: вона надає художньому тексту особливих барв, своєрідно розкриваючи невдоволеність автора навколишнім світом. У цьому випадку іронія вже не просто мовний зворот (троп), а художній принцип, яким керується письменник у відображенні життя.
Від гумору іронія відрізняється більш гострим, хоч і дещо замаскованим запереченням висміюваного. Наприклад, у фейлетоні Остапа Вишні «Чухраїнці» таким виступає слово «лорди», яке стосовно нації чухраїнців звучить з явною насмішкою: Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів...
Іронічна інтонація виявляє себе в контексті з іншими висловлюваннями автора. Іронія вказує на бачення мовця щодо зображуваного і може мати багато смислових відтінків.
Іноді, особливо в ораторській мові, ті слова, які треба розуміти в протилежному (іронічному) значенні, говоряться з насмішкуватою інтонацією, а на письмі беруться в лапки. Іронія часто вживається в сатиричцих творах — в епіграмах, байках, комедіях тощо.
Мета іронії — не смішити чи розважити, а навпаки: підкреслювати всю серйозність, інколи навіть трагічність становища чи ситуації, безглуздя того, що відбувається.
Тренувальні завданняI. Дайте відповіді на питання
1. Що виражає іронія?
2. Яке значення має іронія, коли її використовують у літературному творі?
3. Яким чином відрізняється іронія від гумору?
4. На що вказує троп іронії?
5. Яка мета супроводжується під час вживання іронії?
II. Випишіть п'ять приказок чи прислів'їв, у яких вжито засіб іронії.
1. Іронія (від гр. eironeia — удавання, насмішка) — іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли; сказане в контексті мови набуває протилежного значення; висміювання, яке містить у собі оцінку того, що висміюється.
2. Іронія — прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говориться в позитивному чи навіть у захопливому тоні, а мається на увазі зовсім протилежне.
3. Іронія — це художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення: це насмішка, замаскована зовнішньо благопристойною формую (висловлювання набуває в певному тексті протилежного значення). Наприклад: Добрий у нас пан: не б'є, не лає... лише шкуру спускає..., Добра, як з курки молоко, а з верби петрушка, Дав пан Омелькові пояс, так той без штанів остався.Іронічне ставлення передбачає насмішку, певним чином приховану, але таку, що легко виявляється в інтонаціях автора — оповідача; почасти виступає під виглядом, похвали. Іронія часто допомагає висміяти негативні риси характеру людини, її вдачі, дії, поведінки. Вона часто близька до сатири. В. Самійленко, кепкуючи з українських панів, які цуралися мови, писав: А пани всі мови знають, крім своєї, крім своєї.
Ще більше іронічних моментів знаходимо в народній творчості.
Наприклад: Нашій кумі усе просо на умі. Він сказав йому дякую по спині ломакою.
У літературному творі іронія може відігрівати більш широку і значну роль: вона надає художньому тексту особливих барв, своєрідно розкриваючи невдоволеність автора навколишнім світом. У цьому випадку іронія вже не просто мовний зворот (троп), а художній принцип, яким керується письменник у відображенні життя.
Від гумору іронія відрізняється більш гострим, хоч і дещо замаскованим запереченням висміюваного. Наприклад, у фейлетоні Остапа Вишні «Чухраїнці» таким виступає слово «лорди», яке стосовно нації чухраїнців звучить з явною насмішкою: Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів...
Як запитають було їх:
— Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, відповідають:
— Та хто й зна...
— Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, відповідають:
— Та хто й зна...
Іноді, особливо в ораторській мові, ті слова, які треба розуміти в протилежному (іронічному) значенні, говоряться з насмішкуватою інтонацією, а на письмі беруться в лапки. Іронія часто вживається в сатиричцих творах — в епіграмах, байках, комедіях тощо.
Мета іронії — не смішити чи розважити, а навпаки: підкреслювати всю серйозність, інколи навіть трагічність становища чи ситуації, безглуздя того, що відбувається.
Тренувальні завданняI. Дайте відповіді на питання
1. Що виражає іронія?
2. Яке значення має іронія, коли її використовують у літературному творі?
3. Яким чином відрізняється іронія від гумору?
4. На що вказує троп іронії?
5. Яка мета супроводжується під час вживання іронії?
II. Випишіть п'ять приказок чи прислів'їв, у яких вжито засіб іронії.
III. Складіть власні твори (казку, оповідання, поезію) іронічного змісту.
АЛЕГОРІЯ
Теоретичні відомості1. Алегорія (від гр. - інше говорю) — іносказання; троп, у якому абстракне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.2. Алегорія — це поширена метафора; троп, за допомогою якого певні абстрактні (віддалені, неясні) поняття замінюють життєвим конкретним образом, людей зображують у вигляді явищ природи, предметів тощо, а іноді й живих істот, тобто тварин, птахів.
3. Алегорія — перенесення явищ одного кола явищ на інше, наприклад: відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів, явищ; природи, іносказання.
4. Алегорія — це спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищі предметів під конкретними художніми образами; відповідними асоціаційми. Алегорія складається з двох елементів:
1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;
2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі.
Як різновид комічного алегорія повністю абстрагується від того, що він безпосередньо означає. При цьому, між значенням і образовою конкретикою значна дистанція узагальнення. Алегорія допомагає в художньому творі глибше визначити характери, взаємини. Найперше проявилася в казках про тварин, де звірі виступали носіями певних людських рис: вовк уособлює жадібність, лисиця — хитрість, осел — упертість тощо.
Алегорія властива для байок, притч, приказок, прислів'їв, може мати місце й у творах інших жанрів. Алегорія, як і метафора, будується на перенесенні значень на основі подібності. Алегорія — це ніби поширена метафора, що охоплює цілу байку, притчу тощо.
Цей троп близький також до символу. Суттєва відмінність між ними — алегорія однозначна, виражає завжди предмет або поняття, завжди має тенденцію до обмеження. Символ своїми функціями прагне до вічності, довготривалості.
Алегорічні звороти характеризуються також лаконічністю. Наприклад:
Хвалилася сова сама своїми дітьми. Вівсяна каша хвалилася, ніби вона з маслом родилися. (Про людські якості хвастливості)
Заліз кіт на сало: «Мало». (Вислів осміює людську жадібність.)
За допомогою алегорії складні історичні теми, ідеї, проблеми можна передати просто, доступно, не применшуючи головного.
У поезії «На вічну пам'ять Котляревського» Т.Г. Шевченко називає славетного письменника соловейком.
У народних піснях часто звучать алегоричні вислови про козаків, які ототожнюють їх із соколами:
Ой мала вдова сина-сокола,
Вигодувала, у військо оддала.Алегорія строго унаочнює визначений предмет, робить складне простим, дохідливим. Завдяки алегорії в текстах творів легко можна знайти морально-етичну настанову повчального характеру.
Тренувальні вправиІ. Виберіть серед наведених приказок, прислів'їв ті, у змісті яких розкриваються алегоричні поняття.
1. Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить.
2. Жовтень ходить по краю та виганяє птиць з раю.
3. Заздрість здоров'я їсть.
4. Осінь на рябоііу коні їде.
5. Як одна біда йде, то й другу за собою веде.
6. Дурний язик голові не приятель.
7. Добре роби, добре й буде.
8. Не дурний крук, щоб випустив з рук.
9. Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
10. Життя, як стерня, не пройдеш, ноги не вколивши.
11. Світ не без добрих людей.
12. Кожна жаба своє болото хвалить.
13. Ходив рак сім років по воду, та й прийшов додому, та став через поріг перелазить, розлив та й каже: «Отак чорт скору роботу бере».
14.Одвага або мед п'є, або сльози ллє.
15. Не ясла до коней ходять, а коні до ясел.
Довідка. Байка - це невеличкий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.
IІ. Визначте, яку людську ваду втілено в образі Жаби в тексті байки Л. Глібова «Жаба і Віл».Раз Жаба вилізла на берег подивитися.
Та й трошечки на сонечку погрітися.
Побачила Вола.
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
— Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь,
То я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!
— І де вже, сестро, нам рівняться! —
Казать їй друга почала;
— А та не слуха... дметься., дметься...
— Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?
— Та ні, голубонько моя!
— Ну, а теперечки? Дивись!
— Та годі, сестро, схаменися! —
Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.
III. Яка з приказок найкраще передає мораль байки.
Циган коня кує, а жаба й собі лапку подає; жаба мала, а рот великий; якби жабі хвоста, була б непроста; не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко.
IV. Серед наведених поетичних уривків визначте ті, у яких є алегорія.
1. А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких...
Л. Глібов
2. Перша штука: скільки зір В небі серед літа?
Друга штука: покажи Середину світа!
Третя штука; угадай, Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для того розсуду,
С. Руданський
3. На річ таку Бджола сказала:
— Нехай воно і так,
Та тільки он, що я чувала,
Що Муху зневажає всяк,
Що де ти не поткнешся,—
Тебе ганяють скрізь:
Непрохана не лізь.
Л. Глібов
4. Пришли нашому ти панству
Книги у сап'яні,
Бо воно читає тільки
Меню в ресторані.
Віслюків не треба слати,
Хоч вони й вухаті,
Бо їх у нас вистачає
Навіть у сенаті.
Петро Ребро
5. Поторочі серед ночі
Викрали скарби Сорочі,
Поки та кудись гасала,
Аби шмат украсти сала.
Вчула це стара Сова,
Й мовила таю слова:
— Як казав один добродій,
І на злодія є злодій.
О. Лупул
6. В єство моє ввійшла могутня сила,
Ніхто не був без неї молодим,
Ти — блискавка, а я — весняний грім,
Що в небесах ти сяйвом розбудила.
І. Редчиць
7. Сказав Кущ Билині:
— Билинонька! Чого ти така стала,
Мов рибонька в'яла: Потовкла, не цвітеш,
Живеш, як не живеш,
Твоя головонька от-от поляже?
— Ох Кущику! — Билина каже:
— Я на чужині...
Хто щиро поважа родину,
Свій рідний край,
Тому не всюди рай:
Чужина в'ялить, як Билину.
Л. Глібов
V. Прочитайте уривок із поезії Ліни Костенко «Крила». Поясніть двоплановість алегоричного образу крил.
Живе на землі,
Сама не літає,
А крила має.
А крила має!
Вони ті крила,
не з пуху — пір'я,
а з правди, чесноти і довір'я.
У кого — з вірності
у коханні.
У кого — з вічного
поривання.
У кого — з щирості
до роботи.
У кого — з щедрості
на турботи,
У кого — з пісні,
або з надії,
або з поезії,
або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має,
А крила має!
VI.Прочитайте уривок із книги М. Крупи «Лінгвістичний аналіз художнього тексту», присвячений алегорії. Складіть план до тексту з метою кращого осягнення розуміння формування алегорії.Алегорія — це із самого початку об'єктивація в конкретному предметі морально-етичних категорій. Процес формування абстрактних понять дуже складний для первісної свідомості.
Високий ступінь абстрагування — ознака розвиненої свідомості. Але існують у самій мові механізми, які сприяють накопиченню абстрактних понять. Очевидно, першими абстрактними поняттями стали назви якостей людини і тварини. Аби осягнути і назвати будь-яку рису людини, треба зазирнути в її внутрішній світ, темний і недосяжний, світ, який не надається до спостережень. Там все складно і заплутано, У мові індіанців досі збереглася традиція називати людей словами, які визначають головну рису цієї людини, і якщо людину звати «Зірке око», можна бути певним, що у цієї людини справді добрий зір. Мабуть, осягнення такої риси, як хитрість, сталося тоді, коли хтось уперше сказав на людину «лисиця», а жорстокість зрозуміли, коли на людину сказали «вовк». Ми доволі часто, маючи на увазі рису людини, користуємося назвами тварин (віслюк, кінь, собака, козел), рослин (дуб, будяк, мімоза, пень), предметів (молоток, віник, ганчірка) тощо. Багато конкретних понять стали уособлювати певні якості, морально-етичні риси людини. На відміну від символу, який прагне розширитись у значенні, алегорія хоче зосередитися на чомусь одному, чіткому, певному. Вона завжди однозначна, точніше, двозначна: одне значення абстрактне (якість людини), інше конкретне — предмет. Предмет, хоч і втрачає першозначність, тим не менш не зникає цілком. Коли ми кажемо на вперту людину «віслюк», ми не лише називаємо рису цієї людини, а й тримаємо в голові образ,тварини. Навіть із часом починає здаватися, що ті чи інші тварини стали уособленням певних рис саме тому, що вони їх насправді мають. Звісно, накопичення алегорій має свої закономірності. Мабуть, невипадково півень став алегорією активної бадьорості, трохи бездумного оптимізму і задерикуватості, якісь риси цього птаха людина помітила. Можливо, колись осягнення власних рис відбувалося не без допомоги знань і досвіду, набутого під час спілкування з тваринами.
Можливо, формування алегорій пов'язане також із тотемізмом: у мові індіанців збереглася традиція називати людей іменами звірів, від яких, за віруваннями, походило плем'я, а це наштовхувало на узагальнення рис людини і тварини. Потім тварини стали дійовими особами байок: одні значення вже певніше прикріпилися до інших. На час, коли в європейській культурі виник романтизм, алегорія стала настільки поширеним, розтиражованим образом, що майже втратила свою поетичність, її використовували публіцисти, проповідники, вчителі.
Як ми пам'ятаємо, на алегоріях побудовані біблійні притчі.
За допомогою алегорії можна легко пояснити складні морально-етичні проблеми.
VII. Утворіть парну структуру алегоричних понять, дібравши із довідки назви тварин та птахів.
Впертість — ... Бадьорість — ...
Лагідність — ... Злість — ...
Гордість — ... Хитрість — ...
Боягузливість — ... Сила — ...
Доброта — ... Краса — ...
Довідка: осел, вовк, лисиця, півень, заєць, орел, кішка, кінь, ластівка, лебідь.
VIII. Складіть казку, використовуючи прийом алегорії.
а) про Футбольний м'яч та Тенісну Кульку;
б) про Вишню та Шипшину;
в) про Лисицю та Соловейка. (Вибір теми за учнями)
ЛІТОТА
Теоретичні відомості1. Літота — художнє применшення величини, сили, значення явища.
2. Літота (простота) — словесний зворот, у якому знаки описуваного предмета подаються з надмірним їх применшенням. Наприклад: хлопчик-мізинчик, чоловік-нігтик, дівчина-краплинка.
У Марка Вовчка: Внученька качається по садку білим клубочком: їх бабуся маленька, ледве од землі видно.
Літоту можна почути і в повсякденній розмовній мові: до моєї школи два кроки, це такий чоловік, що в ложці води втопить, до села рукою подати.
Літота у своїй структурі має два значення.
Підтвердженням того, що термін літота функціонує у вітчизняній науці у двох значеннях, зазначено в Українській літературній енциклопедії ім. М.П. Бажана (1995, Т.3., С. 219).
1) Художній прийом, протилежний гіперболі. Містить прийом, применшення ознак або якостей зображених предметів, явищ.
2) Стилістична фігура, що подає визначення у формі подвійного заперечення або замінює будь-який вираз іншим, із часткою не: згоден — не заперечую; з участю — не без участі.
Літота — це зародок, початок протистояння, зачин антитези, яка побудована на контрасті понять.
Але в літоті головний акцент падає не на самий процес протистояння, а на антоніми.
Також вона може передавати не лище протилежності, а й серединні між полюсами моменти.
Ягня, здається, Веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Т. Шевченко
Літота виступає як троп, протилежний гіперболі. У сатиричній народній пісні вона є засобом гумористичного:
Їхав панок морквяний,
А кінь буряковий,
Шапка на нім з огірка,
Кунтуш лопуховий...
Літота — сприяє стислості викладу думок і образів.
Літота у творчості Т. Г. Шевченка
«Поняття літоти уже само собою своєрідне явище. Не так часто вживана у літературній практиці, а ось у Шевченка фігура виявила величезні можливості естетичного здійснення. Найскладніші, найрізноманітніші художні завдання здійснює поет завдяки їй.Літота зустрічається в «Кобзарі» близько тисячі разів. Велике її розмаїття і в лексичному, і в семантичному, і в синтаксичному, і в логічному плані.
Через літоту поет передає глибокі переживання, людське горе. При цьому паралелізм може сприяти підсиленню трагізму ситуації.
То не вітер, то не буйний,
Що дуба ламає;
То не лихо, то не тяжке,
Що мати вмирає;
Не сироти малі діти,
Що неньку сховали;
Їм осталась добра слава,
Могила осталась.
Засміються злії люди
Малій сиротині;
Виллє сльози на могилу —
Серденько спочине.
А тому, тому на, світі,
Що йому зосталось,
Кого батько не бачив,
Мати одцуралась?
«Катерина»
Сильний і якось несподівано свіжий, незвичайний, як і всі художні тканини невеликої поезії «І небо невмите, і заспані хмари», її прикінцевий образ:
...Не говорить,
Мовчить і гнеться, мов жива,
В степу пожовклая трава;
Не хоче правдоньки сказать,
А більше ні в кого спитать.
Літота тут превалює. Тим більше це можна сказати про вірш «Думи мої, думи мої», де наша фігура — низка образів, до того ж вона служить композиційним засобом поєднання в одну цілість роздумів над долею своїх поезій.
Треба сказати, що геній Шевченка залишив нам зразок дивовижної і парадоксальної краси літоти — збільшення та зменшення у розділі «Гайдамаки» — «Бенкет у Лисянці».
Літота передає душевне сум'яття Степана із поеми "Невольник".
Не їсться, не п'ється, і серце не б'ється,
І очі не бачать, не чуть голови!
Слід зазначити, що значну частину афоризмів поет будує за допомогою літоти.
Невесело на світі жить,
Коли нема кого любить.
«Княжна»
Поезія «Не гріє сонце на чужині» має незвичну форму тропу літоти:
Ніхто любив мене, вітав,
І я хилився ні до кого.
Блукав собі, молився Богу
Та люте панство проклинав.
Подвійне заперечення в поезії «Я не нездужаю нівроку» — явище рідкісне навіть у «Кобзарі», багатому на літоти. Оправдана схильністю поета саме до такої форми думки, вагу має і першооснова образу, душевний та фізичний стан автора. Коли спробувати замінити заперечну форму, то відразу виявиться неузгодженість в інтонаційному ладі.
Літота доволі часто служить поету сильним художнім засобом для передачі іронії, сарказму, гострих інвектив» (За Богданом Леськів).
Тренувальні вправи
I. З'ясуйте роль літоти в уривку із поезії О. Олеся «О принесіть як не надію...»
О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію...
Хоч кухоль з рідною водою!
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною.
II. Утворіть літоти, використовуючи нижче подані словосполучення.Наприклад: зовсім мало совісті — краплина совісті.
Дуже маленька дівчинка — ... .
Дуже маленький хлопчик — ....
Дуже мало людей — ....
Дуже маленька пташка —....
III. Серед наведених уривків з українських народних пісень, дум віднайдіть ті, у яких є літота, з'ясуйте її роль.1. Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії;
Одна недобра, друга негожа
А третя й на хлів несхожа.
«Дума про Козака Голоту»
2. Ой на горі та женці жнуть.
А попід горою,
Попід зеленою,
Козаки йдуть.
«Ой на горі та женці жнуть»
3. На козаку, бідному нетязі, шапка-бирка —
Зверху дірка,
Шовком шита,
Буйним вітром підбита,
А околиці давно немає.
На козаку, бідному нетязі, сап'янці —
Видно п'яти і пальці,
Де ступить — босої ноги слід пише...
«Дума про Козака Нетягу Феська Ґанджу Андибера»
4. За Сибіром сонце сходить.
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
«За Сибіром Сонце сходить»
5.Ой у святую неділеньку рано-пораненьку
Не синії тумани уставали,
Не буйнії вітри повівали,
Не чорнії хмари наступали,
Не дрібнії дощі накрапали,
Коли брати із города Азова
З турецької-басурменської
Великої неволі утікали.
«Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі»
IV. Серед наведених прислів'їв визначте ті, у яких використано фігуру літоти.
1. Зимовий деньок, як комарів носик.
2. Забули вони, як телятами були.
3. У нього не розживешся й серед зими льоду.
4. Менше вкусиш, швидше ковтнеш.
5. Наша невістка, що не дай, то тріска, і сама, як тріска.
6. Щастя має ноги, а біда — роги.
7. І в ложці не впіймаєш.
8. Пожалів вовк кобилу — оставив хвіст і гриву.
9. Рід великий, а пообідать ніде.
10.Сила воляча, а розум курячий.
11. Дурному море по'коліна.
12. Заєць від куща, а жаба від зайця тікає.
13. Їсть за вовка, робить за комара.
14. Боязливому по вуха, сміливому по коліна.
15. Зробив з дуба синичку.
16. Як сироті женитися, так і ніч мала.
17. Зробив з лемеша пшик.
18. Мати одною рукою б'є, а другою гладить.
19. І за холодну воду не береться.
20. Було б здоров'я — все інше наживеш.
21. Тільки ґав ловить та витрішки продає.
22. Голкою криницю не викопаєш.
23. Таке добре, що і жаби не їли б.
24. По бороді текло, а в рот не попало.
25. Як не наївся, то й не налижешся.
ГІПЕРБОЛА
Теоретичні відомості1. Гіпербола — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства. 2. Гіпербола (від грецького huperbole — перебільшення) — різновид тропу, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.
3. Гіпербола (перевага, збільшення) — різновид тропу, перебільшення явища, дії предмета, яких-небудь їхніх ознак, властивостей, характеристик.
Наприклад:
Волають гори, кровію политі,
Підбиті зорі падають униз!
В.Симоненко
...на ціле місто заридала вона на сходах.
В. Симоненко
Весь світ став перед ним на коліна.
Т. Рудик
До нас дійшли слова, стрімкіші за Говерли.
В. Кочевський
О. Потебня писав, що «гіпербола є наслідком якогось сп'яніння в почуттях, що перешкоджає бачити речі в їхніх звичайних розмірах».
В основі гіперболи завжди лежить елемент певної абсурдності, різкого протиставлення здоровому глузду або суспільному досвіду.
Вона завжди привертає до себе увагу, виступає як несподіванка, яка руйнує автоматизм читацького сприймання.
Під час вживання гіперболи один предмет наче виростає і на тлі інших предметів, які не збільшились, починає набувати особливого вигляду, узагальненого значення.
Гіперболу ефективно використовувати із сатиричною метою: аби осягнути сутність і масштаби якогось негативного явища, треба його перебільшити. Раніше невидиме зло стає очевидним.
Деколи гіпербола поєднується в одному звороті з іншими фігурами.
Не так часто, та все ж зустрічаються образи, побудовані як поєднання гіперболи та синекдохи:
Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні.
Т. Шевченко
Доволі часто в основі гіперболи лежить порівняння.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Т. Шевченко
Зустрічається також у художніх творах і метафорична гіпербола:
Виспівує, вимовляє,
Аж калина плаче.
Т. Шевченко
Засобами гіперболи створюються також складні образи для вираження душевного стану безнадії, душевної порожнечі, неймовірної втоми від життя, що притаманно людям.
Гіпербола, закорінена в первісних міфологічних уявлення: про навколишній світ, стала невід'ємною частиною художньої літератури. Особливою популярністю користувалися вона в епоху бароко, пріоритетним мовленнєвим засобом була в українській літературі 20-х років XX століття, активно послуговуються нею і зараз.
Тренувальні вправиI. Утворіть гіперболи, використовуючи подані нижче словосполучення:
Наприклад: випити багато води — випити море води.
Дуже численне військо — ....
Дуже багато сліз — ....
Дуже висока людина — ....
Дуже багато квітів — ....
II. З'ясуйте роль гіперболи в уривку із послання Т. Г. ІПевченка «І мертвим, і живим ...»
Постане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших...
III. Серед поданих віршованих уривків віднайдіть ті, у яких вжито гіперболу.
1. Так ніхто не кохав
Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.
В. Сосюра
2. Ніколи не любив байдужих до життя,
Байдужі до поезії — мені байдужі!
В. Грищенко
3. Кристалик часу — наче Дрібка солі.
Від сліз солона вже в Дніпрі вода.
В. Грищенко
4. Тільки ж від цього легше не стає:
В серці б'ється туга, громом уступає,
І пливе, як згадка, ятрить дум рої...
М, Тростогон
5. Книги— морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
І. Франко
IV. Визначте гіперболи в уривках із народних пісень.
1. Ой як тяжко жити стало,
Бо ті прокляті пани
Із нас шкуру поздирали
Та пошили жупани.
«Там, де Япгрань круто в'ється ...»
2. Ой не встиг козак Нечай
На коника впасти,—
Враз ляхами, як снопами,
По два ряди класти.
Ой кинувся козак Нечай
Від дому до дому
Та зложив же ляхів тисяч
З коней, як солому.
Повернувся козак Нечай
На лівеє плече,
А вже ляшків, вражих синів,
Кров ріками тече,
«Ой з-за гори високої»
3. Осідлавши свого коня,
Іду в чисте поле.
Та нема такого коня.
І в самого короля,
Та нема такого меча
І в самого панича.
Я конем потопчу,
А мечем я посічу,
А коником як заграю,
Врагів турків ізлякаю,
А мечем як заблищу,
Назад турків ворочу.
«Чи ти спиш, чи лежиш»
4. А у полі, а у полі да й край дороги —
Ой там Василько коп'єм орає,
Коп'єм орає, стрілкою сіє,
Стрілкою сіє, лучком волочить,
Лучком волочить да й Бога просить:
— Да вроди же, Боже, густеє жито,
Густеє жито, золотий стебель,
Золотий стебель, срібний колос!
Да й уродило густеє жито.
Густеє жито, золотий стебель,
Золотий стебель, срібний колос.
«А у полі, в полі да й край дороги»
5. Як Олекса підійметься — си гори здригнули,
А як свисне, то від свисту ліси си хилили.
«Пісня про Довбуша»
6. Та вдарили з семи гармат
У середу вранці,
Накидали за годину
Панів повні шанці.
«Максим козак Залізняк»
V. Серед наведених прислів'їв визначте ті, у яких вжито гіперболу.
1.Зозуля житнім колосом удавилася.
2. Багато галасу даремно.
3. Правда і з дна моря виринає, а неправда потопає.
4. Дурні лише в казці щасливі.
5. Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся.
6. Знає кума — знає півсела.
7. Порожній посуд здаля дзвенить.
8. Кожна лисиця свій хвостик хвалить.
9. Від теплого слова і лід розмерзає.
10. Злості повні кості.
11. Напав нежить, ніде й шматок хліба не влежить.
12. Дурний собака і на хазяїна бреше.
13. Вип'є і з'їсть за трьох дурних і за себе четвертого.
14.Синиця море запалила.
15. Оці ще з'їм, та після ще сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подивлюсь на сволок, та ще сорок, як не полегшає — значить пороблено.
16. Дурному й черепок — цяцька.
17. Задер носа — й кочергою не дістанеш.
18. Сказано: велика птиця — горобець.
19. Від погляду молоко кисне.
20. Де не посій, там і вродить.
21. Гора мишу вродила.
22. Ухопив місяця зубами!
28. Що комар, то й сила.
24.І так, і сяк, а все не так.
25.От Юхим — із води вийде сухим.
26.Б'ються і плакати не дають.
27. Тільки ґав ловить та витрішки продає.
28. В одно вухо влізе, а в друге вилізе.
29. Ото й горе, що риба в морі.
30. Сміливий, як жаба.
31. З маху у воду.
32. Для миші й кішка звір.
33.Ядзя з пекла родом.
34. Заробила Гапка бісового батька.
35. Безрогий віл і ґулею б'є.
36. Попав пальцем в небо, аж бамкнуло.
37.3бреше і оком не моргне.
38. Стовкла воду в ступі.
89. У тихому болоті чорти водяться.
40. Плюснуло, луснуло та й нема.
41.Щира праця гори верне.
42. Хто знання має, той мур ламає.
МЕТОНІМІЯ
Теоретичні відомості
1. Метонімія (від грецького metomymia, буквально — перейменування) — вид тропів — зворот мови, для якого характерне заступання одного слова іншим, суміжним за суттю.
2. Метонімія — перенесення назви певного предмета, явища або класу предметів на інший предмет, явище або клас на основі суміжності. Названі предмети, явища чи класи перебувають із ним у тісному зв'язку.
Метонімія допомагає виділити чи підкреслити якраз ту рису у зображуваному предметі, на яку автор хоче звернути увагу читача.
Наприклад: Несе Полісся в кошиках гриби (тобто люди, що проживають на території Полісся).
Флоренція плаче йому навздогін (тобто жителі Флоренції).
Метонімія перейменовує предмет, оскільки можлива взаємозаміна понять, які в реальності взаємозалежні: заміна назви предмета його матеріалом: дерево замість «шафа зроблена з дерева»,фарфор замість «посуд із фарфору», замість професії — знаряддя праці.
Суміжність предметів слід розуміти максимально широко.
Це може бути:
1. Суміжність просторова: весь Київ гуляє (тобто люди, що живуть у Києві); весь дім спить(мешканці дому); чайник закипів (вода в чайнику); випив цілу чашку (рідину в чашці).
2. Суміжність часова: це — учорашній день (щось застаріле, характерне для минулого); до армії йде 94-й рік (хлопці 1994-го року народження).
3. Суміжність матеріалу й виробу з нього: спортсмен узяв золото (медаль із золота); старовинна бронза (вироби з бронзи); пастель (картина написана пастеллю).
4. Суміжність імені автора і його твору: читати Шевченка, слухати Лисенка, купити Пікассо.
5. Суміжність дії та її результату: продається прекрасне видання (пор.: видання книги триває);сорочка з вишивкою (процес вишивання здійснюється); обхід хворих (пор.: обхід триває).
6. Суміжність предмета в дії: обід на столі — обід триває, нарада нудна — нарада затягується.
7. Суміжність дії та місце дії: вхід (входження) — вхід (місце), об'їзд (об'їжджання) — об'їзд(місце); зупинка (стояння н місці) — зупинка (місце).
8. Суміжність дій: захропти (заснути), магазин відкривається (починає роботу), склепити повіки(заснути, вмерти).
9. Суміжність ознаки дії та її носія: підлота торжествує (підлі люди).
10. Перехід ознаки дії на пов'язаній із ним дії: мазниці густо сплять, і кругло сплять колеса(М.Вінграновський) — тобто мазниці з густим дьогтем сплять, і сплять круглі колеса.
Результатом метонімії є також еліптичне скорочення мовлення.
Наприклад: підпис під документом (підписатися під доку ментом); таблетка від голови (від болю в голові); ремонтувати вентиляцію (ремонтувати вентиляційну систему); випити склянку (випити склянку того чи іншого напою); спить село (спляті жителі села); перекладати Шекспіра(перекладати твори Шекспіра); купити Тичину (твори Тичини). Широко застосовуютьсі приклади метонімічних зрощень також і в народній творчості.
Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як теє горде військо...
(народна пісня)
Тренувальні вправиІ. Пояснити значення метонімічних фраз чи слів, ужитих в уривках із роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».1. Такого ще не бачила Полтава
І суд такого ще не примічав,
Щоб той, кого потягнено до права,
Зневажив право та отак мовчав.
2. Ще тільки вирок — і скінчиться справа.
І славний рід скінчиться — Чураї.
Ї як тоді співатеме Полтава?
Чи сльози не душитимуть її?
3. Як будеш так розношувати душу,
Вона гляди із совісті спаде.
4. Все місто спить суворе й мовчазне.
5. Тобі то добре, ти цього не знаєш,
У тебе й мука піде у пісні.
6. А потім в суд щодня мене водили.
7. Табір не спав, готовий піднятись щомиті.
8. — Полк у дорозі! — з порога сказав Іскра.
9. — Іскро! Іване, — Хмельницький підвівся з-за столу. —
Дяка Полтаві, прислала такого гінця.
Щось мало статися, твоєї печалі достойне?
Іскра промовив: — Полтава карає співця...
10. Самотнім добре,— жодної розлуки,
Сухотнім добре,— гаснуть навесні...
— Коли я в бурсі пізнавав науку,
Афіни й Рим пройшли крізь мої руки.
От був народ! Що римляни, що греки.
На всі віки нащадкам запасли.
11. Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен,
Дорогою до Києва з Лубен!
12. Живі живих, Марусю, добивають,
А мертві зроду не зачеплять, ні.
13. Мені не треба слави,
Ані щоб сильний світу похвалив,
Аби хто-небудь, мислію возросший,
До мене часом слух свій прихилив.
14. Колись нащадки будуть одливати
Оцю печаль од крові і глупот.
15. В житті найперше — це притомність духу,
Тоді і вихід знайдеться з нещасть.
II. До видів метонімії дібрати приклади із довідки.
1. Назва матеріалу замінює назву речі. 2. Назва предмета замінює те, що в ньому вміщується. 3. Назва властивості замість її носія. 4. Прізвище автора замінює його твори. 5. Назва країни чи місцевості замінює народ, що там проживає. 6. Назва знаряддя дії замінює саму дію. 7. Назва предмета замінює час його вияву. 8. Назва предмета замінює найменування часового проміжку.
Довідка: всю дорогу не замовкав гамір; всю подорож я думав лише про рідну домівку; чекати до нових віників; любити до могили; перо Остапа Вишні висміює недоліки; там розмовляють кулі та вогонь; Харків зустрічав своїх побратимів; Україна відновлюється; слухати Лисенка; читати Загребельного; відвага мед п'є; радість ввійшла в дім; клас працює; зал аплодує; випив келих на полиці стоїть кришталь; їсти із срібла та золота.
1. Метонімія (від грецького metomymia, буквально — перейменування) — вид тропів — зворот мови, для якого характерне заступання одного слова іншим, суміжним за суттю.
2. Метонімія — перенесення назви певного предмета, явища або класу предметів на інший предмет, явище або клас на основі суміжності. Названі предмети, явища чи класи перебувають із ним у тісному зв'язку.
Метонімія допомагає виділити чи підкреслити якраз ту рису у зображуваному предметі, на яку автор хоче звернути увагу читача.
Наприклад: Несе Полісся в кошиках гриби (тобто люди, що проживають на території Полісся).
Флоренція плаче йому навздогін (тобто жителі Флоренції).
Метонімія перейменовує предмет, оскільки можлива взаємозаміна понять, які в реальності взаємозалежні: заміна назви предмета його матеріалом: дерево замість «шафа зроблена з дерева»,фарфор замість «посуд із фарфору», замість професії — знаряддя праці.
Суміжність предметів слід розуміти максимально широко.
Це може бути:
1. Суміжність просторова: весь Київ гуляє (тобто люди, що живуть у Києві); весь дім спить(мешканці дому); чайник закипів (вода в чайнику); випив цілу чашку (рідину в чашці).
2. Суміжність часова: це — учорашній день (щось застаріле, характерне для минулого); до армії йде 94-й рік (хлопці 1994-го року народження).
3. Суміжність матеріалу й виробу з нього: спортсмен узяв золото (медаль із золота); старовинна бронза (вироби з бронзи); пастель (картина написана пастеллю).
4. Суміжність імені автора і його твору: читати Шевченка, слухати Лисенка, купити Пікассо.
5. Суміжність дії та її результату: продається прекрасне видання (пор.: видання книги триває);сорочка з вишивкою (процес вишивання здійснюється); обхід хворих (пор.: обхід триває).
6. Суміжність предмета в дії: обід на столі — обід триває, нарада нудна — нарада затягується.
7. Суміжність дії та місце дії: вхід (входження) — вхід (місце), об'їзд (об'їжджання) — об'їзд(місце); зупинка (стояння н місці) — зупинка (місце).
8. Суміжність дій: захропти (заснути), магазин відкривається (починає роботу), склепити повіки(заснути, вмерти).
9. Суміжність ознаки дії та її носія: підлота торжествує (підлі люди).
10. Перехід ознаки дії на пов'язаній із ним дії: мазниці густо сплять, і кругло сплять колеса(М.Вінграновський) — тобто мазниці з густим дьогтем сплять, і сплять круглі колеса.
Результатом метонімії є також еліптичне скорочення мовлення.
Наприклад: підпис під документом (підписатися під доку ментом); таблетка від голови (від болю в голові); ремонтувати вентиляцію (ремонтувати вентиляційну систему); випити склянку (випити склянку того чи іншого напою); спить село (спляті жителі села); перекладати Шекспіра(перекладати твори Шекспіра); купити Тичину (твори Тичини). Широко застосовуютьсі приклади метонімічних зрощень також і в народній творчості.
Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як теє горде військо...
(народна пісня)
Різниця між метонімією й метафорою
Метафора й метонімія — це тропи, які, на перший погляд, схожі між собою, проте ці два тропи суттєво відрізняються один від одного, їхня відміність полягає в тому, що метафоричне перенесення здійснюється на основі подібності, а метонімічне — на осної суміжності. Метафору можна перетворити на порівняння, а метонімію — ні, її можна лише доповнити. Наприклад, вираз «сніг грає на сонці самоцвітами» легко трансформувати у порівняння — «сніг грає на сонці, як самоцвіти». На відміну від метафори, яка здатна зближувати найвіддаленіші предмети, поняття і явища, метонімія ґрунтується лише на тих зв'язках, які існують в реальності, вона творить ефект присутності читача в художньому світі.Тренувальні вправиІ. Пояснити значення метонімічних фраз чи слів, ужитих в уривках із роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».1. Такого ще не бачила Полтава
І суд такого ще не примічав,
Щоб той, кого потягнено до права,
Зневажив право та отак мовчав.
2. Ще тільки вирок — і скінчиться справа.
І славний рід скінчиться — Чураї.
Ї як тоді співатеме Полтава?
Чи сльози не душитимуть її?
3. Як будеш так розношувати душу,
Вона гляди із совісті спаде.
4. Все місто спить суворе й мовчазне.
5. Тобі то добре, ти цього не знаєш,
У тебе й мука піде у пісні.
6. А потім в суд щодня мене водили.
7. Табір не спав, готовий піднятись щомиті.
8. — Полк у дорозі! — з порога сказав Іскра.
9. — Іскро! Іване, — Хмельницький підвівся з-за столу. —
Дяка Полтаві, прислала такого гінця.
Щось мало статися, твоєї печалі достойне?
Іскра промовив: — Полтава карає співця...
10. Самотнім добре,— жодної розлуки,
Сухотнім добре,— гаснуть навесні...
— Коли я в бурсі пізнавав науку,
Афіни й Рим пройшли крізь мої руки.
От був народ! Що римляни, що греки.
На всі віки нащадкам запасли.
11. Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен,
Дорогою до Києва з Лубен!
12. Живі живих, Марусю, добивають,
А мертві зроду не зачеплять, ні.
13. Мені не треба слави,
Ані щоб сильний світу похвалив,
Аби хто-небудь, мислію возросший,
До мене часом слух свій прихилив.
14. Колись нащадки будуть одливати
Оцю печаль од крові і глупот.
15. В житті найперше — це притомність духу,
Тоді і вихід знайдеться з нещасть.
II. До видів метонімії дібрати приклади із довідки.
1. Назва матеріалу замінює назву речі. 2. Назва предмета замінює те, що в ньому вміщується. 3. Назва властивості замість її носія. 4. Прізвище автора замінює його твори. 5. Назва країни чи місцевості замінює народ, що там проживає. 6. Назва знаряддя дії замінює саму дію. 7. Назва предмета замінює час його вияву. 8. Назва предмета замінює найменування часового проміжку.
Довідка: всю дорогу не замовкав гамір; всю подорож я думав лише про рідну домівку; чекати до нових віників; любити до могили; перо Остапа Вишні висміює недоліки; там розмовляють кулі та вогонь; Харків зустрічав своїх побратимів; Україна відновлюється; слухати Лисенка; читати Загребельного; відвага мед п'є; радість ввійшла в дім; клас працює; зал аплодує; випив келих на полиці стоїть кришталь; їсти із срібла та золота.
СИНЕКДОХА
Теоретичні відомості 1. Синекдоха — заміна частини цілим і цілого — частиною, однини — множиною, множини — одниною.2. Синекдоха (від грецького synekdoche, буквально — співвіднесення, співрозуміння) — різновид метонімії, що грунтується на суміжності (зіставленні) кількісного характеру предметів та явищ (уживання однини у значенні множини, й навпаки тощо).
3. Синекдоха (співвіднесення) — троп, часто трактований як різновид метонімії, назва частини заміняє назву цілого, або навпаки. Межа між метонімією і синекдохою досить умовна. Наприклад: Випив усе молоко; матеріальні цінності творить людська рука; для учня основне джерело знань — підручник; космічні кораблі линуть на Марси і Венери; Сну не знають його очі (тобто якась людина не спить); Він чув про це разів сто (тобто багато разів). Суть цього тропу полягає на понятті суміжності: а) назва тієї чи іншої частини тіла може вживатися як найменування людини взагалі:ноги моєї тут не буде; очей не показує; в нього там є рука; б) назви одягу можуть замінювати назву людини певного суспільного стану: Економ, підслухавши, як свитки та кожухи обдурили пана, ...прилетів до Стадницького (М. Стельмах); й синекдоха часто реалізується у вживанні однини замість множини, і навпаки: Трудова копійка годує довіку (Прислів'я); Наш люд має в собі багато сил, щоб родити Шевченків, Федьковичів, Франків (В.Стефаник).
Таким чином, синекдоха виникає внаслідок перенесення назви частини деталі на предмет як ціле за умови ситуативної номінації. Вона акцентує кількісні взаємини: ворог наступає, головою ризикувавтощо.
Тренувальні вправиІ. Складіть речення із синекдохами, створеними на основі таких змін:
1. Замість «хлопчик» .— «лляний чубок». 2. Замість «завод» — «важка індустрія». 3. Замість «учні» — «учень». 4. Замість «поети» — «Шевченки». 5. Замість «колосся» — «хліби».
II. Визначте, на яких видах заміни ґрунтуються синекдохи:
1. «...Діточки її стомили ніжки, заклопотали головоньку, годячи панському плем'ю, як лихій болячці» (Марко Вовчок). 2. «Вдарив революціонер — захитався світ» (П. Тичина). 3. «Уже поставила турбіни міцна робочого рука» (В. Сосюра). 4. «Давид почав читати дописи... Були й вірші — свої Сосюри й Тичини теж булі в Обухівці» (А. Головко). 5. «Тож маємо клас олігархів (жменя) клас бізнесменів (три жмені)». «Пересічний українець хотів би бачити Програму державного будівництва України й брати участь у її виконанні» (В. Костюченко).
III. Визначте синекдоху та її смислове значення у фрагментах із поезій Т. Шевченка.
1. Ще прийдуть думи. Розіб'ють
На стократ і серце, і надію,
І те, що вимовить не смію...
«А.О. Козачковському»
2. До нитки звівся мій козак,
Усе на панщині проклятій,
А був хазяїн...
«Меж скалами, неначе злодій»
3. Вже не три дні, не три ночі Б'ється пан Трясило,
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле вкрилось.
«Тарасова ніч»IV. Із метою більшого вирізнений розуміння синекдохи замініть одинні в уривках народних пісень множинними.
1. Дивуються панки, вражії синки,
А що козаки вживають.
Вживають вони щуку-рибаху,
Ще й соломаху з водою.
(«Гей, не дивуйтесь, добрії люди»)
2. Ой з-за Низу, з-за Лиману вітер повіває,
Уже ж москаль Запоріжжя кругом облягає.
Москаль стане з палашами, а ми з кулаками,
Нехай слава не поляже поміж козаками!
(«Ой, Боже наш милостивий, помилуй нас з неба»)
Юніцька Н.М. Теорія літератури в школі. - Х.: Вид. група "Основа", 2012. - 127 с
Немає коментарів:
Дописати коментар