Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не відняті:
Любов і творчість, туга і пориви,
Відвага і вогонь самопосвяті!
У 1942 р. Ольжич разом з Оленою Телігою та Іваном Ірлявський приїжджає до Києва з патріотичною місією ОУН. У Києві він не тільки випускає газету «Наше слово», журнал «Литаври», а й керує підпільної боротьбою мельниківців проти окупантів. Один за одним гинуть товариші — Олена Теліга, Михайло Теліга, Іван Ірлявський, професор Бухало. Їх розстріляли в Бабиному Яру. 95% членів ОУН, які вирушили на схід похідними групами, були знищені на території «рейхскомісаріату України». Ольжич належав до тих, хто свідомо дивився смерті в очі і не відступав. Наприкінці травня 1944 у Львові його заарештувало гестапо і негайно перевезло через Берлін в Заксенхаузен — страшний концтабір, що поглинув понад 200 тисяч людей з усієї Європи. Відгороджений стіною, в Закеенхаузене існував секретний об’єкт Целенбау — барак-бункер, в якому тримали особливо небезпечних в’язнів. Там сиділи син Сталіна Яків Джугашвілі, французький міністр Рібо, колишній прем’єр-міністр Німеччини Лютер, головнокомандувач польської Армії кранової генерал Стефан Ровецкі-Грот, польський єпископ Владислав Гораль та багато інших відомих постатей. Там же знаходилися майже всі члени проводу ОУН з лідерами двох непримиренних крил С. Бандерою і А. Мельником. У Целенбау Ольжичсидів у камері № 14, де зазвичай знаходилися заковані в кайдани в’язні, приречені на смерть. Кайдани ці були прикуті ланцюгом до цементної підлоги. Ольжича часто брали на допити. У результаті страшних тортур, які застосовувало гестапо, він і помер 9 червня 1944 року. Коли звістка про смерть Олега Ольжича поширилася серед в’язнів, єпископ Владислав Гораль відслужив у своїй камері панахиду за упокій його душі, а в’язні різних національностей у своїх келіях-«одиночках» молилися — кожен на своїй мові — за загиблого.
Немає коментарів:
Дописати коментар