Мешканці Будинку Слова, серед яких був і Микола Хвильовий, безумовно, знали про мікрофони, замуровані у квартирні стіни, про телефони, розмови з яких було чути в кабінетах ГПУ. А тому останній день і хвилини свого життя Микола Хвильовий продумав до найменших дрібниць. Останню годину Хвильового, між 11-ю ранку та 12-ю годиною 13 травня 33-го року, очевидці описують по-різному.
«Як звучить міф. Це всі орієнтуються на Антоніну Куліш, яка пише про те, що суботнього ранку, коли Любисток (Любов Уманцева) пішла до школи, а Юлія, дружина Хвильового, була вдома, бо це вихідний день був, Микола Хвильовий запросив до себе друзів. За різними версіями, це різні люди, але там точно був Куліш та Досвітній і, можливо, ще й Йогансен, Задніпровський, хтось називає Смолича ще когось… Він обіцяв їм прочитати свій новий роман «Комольці», він співав під гітару «Бєси». А коли його попросили прочитати роман і потім йти на прогулянку в парк, тому що сонячний травневий був день, то Хвильовий, неначебто сказав, я зараз покажу, як треба писати, вийшов до свого кабінету… Пролунав постріл», – розповідає Тетяна Пилипчук.
«Браунінг» прострелив скроню Хвильового, – продовжує вона. – Друзі, побачили його тіло у кріслі кабінету, а на столі – дві заздалегідь написані передсмертні записки. Одна адресувалася загалу, а друга – Любистку – дочці Любові Уманцевій.
«Золотий мій Любисток, пробач мене, моя голубонько сизокрила, за все. Свій нескінчений роман, між іншим, вчора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив – значить уже знайшов у собі силу волі зробити те, що я сьогодні роблю. Прощай, мій золотий Любисток. Твій батько Микола Хвильовий», – читає передсмертну записку Хвильового одна із авторок виставки присвяченої творчості і життю Вальдшнепа Тетяна Пилипчук.
Вальдшнеп – під таким псевдонімом проходить у справі ГПУ лідер письменницьких літературних об’єднань, гарячий учасник дискусій у пресі письменник Микола Хвильовий. За три роки до смерті інтерес до Хвильового з боку спецслужб набув нової стадії – тотальне стеження. А у полі зору чекістів він перебував із середини 20-х років, йдеться в документальному дослідженні «Полювання на Вальдшнепа» історика Юрія Шаповала.
Упродовж 80 років від дня смерті серед науковців-літературознавців та істориків звучали найрізноманітніші версії щодо вибору фіналу для свого життя Хвильовим. Говорили, що в останні роки він мав депресію через складні відносини з радянською владою, через усвідомлення, куди прямує країна під проводом комуністів і чим може обернутися для українського народу нищення національної інтелігенції та літератури. До самовбивства його могло підштовхнути й побачене в селах Слобожанщини – голод 33-го. За свідченнями очевидців, на Хвильового міг вплинути і арешт 12 травня його друга – Михайла Ялового. Хвильовий намагався з’ясувати причини такого неочікуваного арешту, але марно.
Микола Хвильовий став комуністом 19-го року, але це йому згодом аж ніяк не заважало розмірковувати про те, чи повинні Українці шукати в Москві «товкачів», говорив і про перспективи існування сучасної літератури з українською ментальністю. Але сучасні літературознавці та історики схильні вважати привселюдні покаяння Хвильового у пресі складною грою зі сталінською системою, яку він сам розпочав. Один із літературних критиків, що готував чергову викривальну статтю про Хвильового у зв’язку з виходом журналу «Літературний ярмарок», висловився так: «цар і раб хитрощів», який сам себе перехитрив.
Хвильовий був ініціатором створення не менш як з півдесятка .
«Цікава одна особливість, – каже вона. – Він був лише майстром початку. Почне, а закінчують уже інші. «Гарт» від Хвильового перейшов до Блакитного, звідти до Микитенка. ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури) почав він, а закінчував Куліш, а «Літературний ярмарок» закінчував Григорій Епік».
Разом з тим Микола Хвильовий, як наголошує Ольга Резниченко, вважав себе відповідальним за ціле покоління митців і був справжнім лідером.
«Під час трагедії цієї смерті дуже багато письменників проявили себе і дали привід для того, щоб їх заарештувати. Під час того самого похорону Хвильового той же самий Остап Вишня виголосив: «Микольцю, ми за тебе помстимося!», та інші молоді письменники ридали.
Після смерті Хвильового з травня 33-го почалися постійні нічні арешти «Слов’ян», так себе називали творчі мешканці будинку «Слово». Воронок приїхав за Слісаренком, Досвітнім, трохи згодом за Остапом Вишнею. За кілька років масових репресій повністю змінився список жильців «Крематорію» – будинку, який так, зненавидівши, назвали його перші жителі. Джерело:
Немає коментарів:
Дописати коментар