Залазити в чиюсь душу — це таке ж злодійство, як залазити в чужу комору.
Хто не мав своєї волі, того приневолюють.
Тим, певне, осінь і схожа на старість; дух прожитого більш владно колишеться над нею, аніж теперішній день.
Як ми не вміємо цінувати простих радощів життя до першого грому, до першого нещастя.
Любов спочатку любить, а роздивляється пізніш.
Страшно, коли така людина жде чиєїсь помилки, як ворон крові, і, зрештою, сама стає вороном.
Яка страшна ця хвороба — байдужість! Вона вбиває апарат мислення, сердечний апарат, залишає тільки механічний.
А серце й повинно боліти — і за себе, і за когось. Це якщо ти людина, а но кендюх, який тільки й знає — усе пхати в себе...
Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ...
Немає коментарів:
Дописати коментар