Кожен,
хто читав тексти Галини Малик, пам‘ятає оте дивне відчуття, коли після
«проковтнутої» за раз захоплюючої історії чи грайливого вірша довго
відчуваєш у душі «післясмак». Спершу — щирого вдоволення, а згодом —
дражливого неспокою, бо все здається, що якась думка чи натяк автора
залишилися непрочитаними, не «піймані» тобою… За видимою простотою її
історій панує нічим не регламентована гра уяви та слова, струменить
потужна емоція. І чим глибше поринаєш у цей цілісний, але живий і
динамічний світ, тим складнішим він виявляється, обертаючись раптом
непередбачуваною стороною чи ставлячи руба неочікуване питання.
Із
творчою постаттю самої авторки те саме. Знана та визнана, відверта в
численних інтерв‘ю та соціальних мережах, як гадалося, достатньо
прорецензована та досліджена, на правду у творчому вияві Галина Малик
виявилася не осягнутим океаном. На позір бурхливим, грайливим чи ясним,
але в суті своїй — огромом внутрішньої сили. Здавалося б вивченим і
освоєним, а на правду — навіть не баченим у багатьох своїх дивах і
глибинах. Детальніше:
Немає коментарів:
Дописати коментар