26 квітня - річниця з Дня народження Миколи Зерова

3 листопада 1937 року. Урочище Сандармох, Карелія, СРСР. 
Уже кілька днів заступник начальника адміністративного-господарського управління НКВС Ленінградської області капітан держбезпеки Михайло Матвеєв особисто розстрілює в'язнів так званого першого соловецького етапу.

Засуджених вантажівками завозять до урочища, де вони роздягнені до білизни та зі вставленими в рот кляпами стають перед ямою, а капітан Матвеєв «быстро, точно и толково» (як потім напишуть про нього) здійснює вирок.

Серед 1116 в'язнів є і «украинская националистическая контрреволюция» - письменники, вчені, інтелігенція, колишні вояки армії УНР та інші. Більшість із цих людей були середнього віку.


Революція. Хтось бачив у ній силу, яка покликана оновити світ, скептики із тривогою спостерігали. Багато хто емігрував, декого вислали силоміць, але в самій країні не бракувало оптимістів. «Не з негативним програмом руйнування того, що саме розкладається, йдемо ми торувати нові шляхи, а яко співці живої творчості пролетаріату, яко поети піонери в яскравий світ - комунізм» - так писали молоді Микола Хвильовий, Майк Йогансен та Володимир Сосюра у своєму Універсалі до робітництва та пролетарських митців України.

Василь Еллан-Блакитний, колишній семінарист, а тепер чудовий промовець та завзятий комуніст, писав вірші про «удари молота і серця», «бадьорі і гучні» марші, та щиро висловлював свій захват перед новим світом.

Проте поступово ентузіазм перших пореволюційних років зникав. Олександр Блок, автор поеми «Двенадцать», де проводирем революціонерів є сам Христос, 17 квітня 1921 року записав у своєму щоденнику: «Жизнь изменилась, вошь победила весь свет, и все теперь будет меняться в другую сторону, а не в ту, которой жили мы, которую любили мы".

Його рання смерть була символом загибелі надій і віри в революцію значної кількості російської інтелігенції. У той самий рік Микола Зеров, вчений та поет, у своєму сонеті «Чистий четвер» прямо написав про «підлі і скупі часи» і по суті передбачив долю всього свого покоління. Навіть палкий комуніст Хвильовий з часом поступово починає втрачати віру.

В новелі «Я. Романтика» (1924) він якнайкраще показав конфлікт між власними ідеалами та жорстоким фанатизмом революції, своїми памфлетами (1925 - 1928) він ще намагався змінити ситуацію хоча б у літературі, а в романі «Вальдшнепи» (1928) висловив своє розчарування в партії. Серед усіх прозаїків того часу найбільш відстороненим від політичної проблематики ймовірно був Валер'ян Підмогильний.

У 1939 році в таборах перебувало до 10 % населення СРСР. Письменники та інтелігенція були чи не головним об'єктом репресій, бо «люди думки» вже за своєю суттю були ворогами радянської влади. Переслідування української культурної еліти відкрито почалося ще під час знаменитого процесу над Спілкою Визволення України в 1930 році.

Нова хвиля репресій почалася наприкінці 1934 року, після вбивства Сергія Кірова. Незалежно від політичних та мистецьких поглядів і симпатій майже усіх найвідоміших письменників Української РСР було репресовано.

Підмогильного заарештували в грудні 1934, Зерова - в квітні 1935. Невдовзі вони разом із багатьма іншими опинилися на Соловках.

Їх розстріляв капітан Матвеєв 3 листопада 1937 року. Серед жертв соловецького етапу також були Лесь Курбас, Микола Куліш, Григорій Епік, Марко Вороний, Мирослав Ірчан, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, Антін Крушельницький, Валер'ян Поліщук та інші. Джерело: